Моя подруга нещодавно розповіла мені про жаxливу сцену, яка була в їхньому домі після того, як її дочка зізналася, що вагiтна. Були закиди, звинувачення, голосіння в стилі: «Як ти могла так з нами вчинити?» І т.д. Моє серце боліло за них: і за батьків, і за дочку. А в будь-якій схожій ситуації єдине, що спадає мені на думку, – це поради мами.
Моя мама завжди казала: «Якщо дитина в біді, стули рота і розкрий обійми». Я завжди намагалася слідувати цій пораді, коли виховувала власних дітей. Це було складно, тому що мені важко тримати язик за зубами, і я не особливо терпляча.
Пам’ятаю, коли моїй старшій доньці було 4 роки, вона ненароком розбила лампу в спальні. Коли я побачила це, то прочитала їй гнівну тираду про те, що ця лампа дуже дорога і старовинна, що вона передавалася в нашій родині з покоління в покоління, і що їй варто бути більш обережною … Але потім я помітила страх в її очах. Вони були широко відкриті, а губи тремтіли. Вона зробила крок назад. І я згадала слова мами. Я зупинилася на півслові і простягнула дочці руку. Вона буквально влетіла в мої обійми зі словами: «Пробач, пробач, мамо», які розбавляли її ридання. Ми сиділи на ліжку і ще довго обіймалися. Я почувалася жахливо, тому що налякала дочку і ледь не дала їй зрозуміти, що лампа мені дорожча…
«Ти теж пробач мені, – сказала я доньці. – Ти для мене дорожча, ніж ця лампа. Я рада, що ти не порізалась». Цей випадок навчив мене, що краще тримати язик за зубами, ніж потім шкодувати і намагатися взяти свої слова назад.
Коли мої діти стали підлітками, ситуацій, в яких потрібно було практикувати мамину мудрість, стало більше: проблеми з друзями, оцінки, поведінка … Однак слова мами постійно уберігали мене від сарказму, колючик фраз, злості і надмірної строгості. Мої діти ніколи не боялися мене і не намагалися захиститися від мене, тому що я ніколи їх ні в чому не звинувачувала. Ми завжди думали з ними над тим, «що можемо зробити в ситуації, що склалася», замість того, щоб застрявати на тому, «як ми в неї потрапили».
Нещодавно дочка прийшла до мене на кухню і сказала: «Мамо, я зробила дурість …». Ми обговорили проблему, а потім міцно-міцно обнялися. “Дякую мамо. Я знала, що ти мені допоможеш».
Просто дивно, якою мудрою я стаю, коли просто закриваю рот і розкриваю обійми.
Фото ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
