fbpx

Вона тебе ще трішки, і до жебрацької торби доведе, – каже мені Давид, – Може й дитина вона тобі, але я зі сторони добре бачу, що у неї на меті, Олю. Ти роби, як знаєш, але якщо погодишся на її пропозицію, то не очікуй нічого хорошого

— Вона тебе ще трішки, і до жебрацької торби доведе, – каже мені Давид, – Може й дитина вона тобі, але я зі сторони добре бачу, що у неї на меті, Олю. Ти роби, як знаєш, але якщо погодишся на її пропозицію, то не очікуй нічого хорошого.

Склалась у моєму житті така ситуація, що й ворогу не побажаєш. Нині я між двох рідних і дорогих мені людей і мушу обрати одного. Але ж повертає усе на те, що якщо я вибір зроблю на користь одного, то іншому буде вкрай важко. І зволікати не можу і визначитись не виходить. Може підкаже хто, як бути і чого очі мої не бачать.

Ще коли я була за кордом, так познайомилась в Іспанії із Давидом. Ми разом певний час працювали, а коли господарі той будинок який ми доглядали продали, то не мали іншого вибору, як повернутись в Україну.

Я їхала бо уже мала необхідну суму для того, аби придбати власну квартиру, а от давид надіявся влаштуватись на роботу в Україні. адже в Іспанії чоловікам важко було влаштуватись. Саме ж період був, що усі в масках ходили, так роботи й не знайдеш. А що жити і гроші відкладені проживати, якщо тоді ніхто не знав, чим усе скінчиться.

У мене є й донька, яка була заміжня уже більше трьох років, підростала в мене й онучечка – Риточка. Свого часу вона успадкувала квартиру моєї колишньої свекрухи. яка в засвіти відійшла. Хоч щось добре нам від тієї родини лишилось. тож за свою дитину я була спокійна, адже трикімнатна квартира в столиці ще нікому не завадила.

Читайте також: На п’ятому році заробітків я таки зважилась витратити гроші на дорогу і приїхати додому. Зустріла мене рідна хата холодними стінами і запахом нежилого приміщення. залишила торби, узяла гостинці та поїхала у сусіднє село до доньки із сюрпризом

Собі ж я житло придбала у містечку не далеко від столиці. Якби брала у Києві, то вистачило б на однокімнатну, а у Вишневому узяла невелику. але двокімнатну. Ми з Давидом вирішили, що так буде краще, хоча нам би й однокімнатної на двох вистачило б.

І ось, пів року тому моя донька раптово “обрадувала” мене новиною про те, що вона виставила на продаж своє житло. Вона із чоловіком порадилась і вирішила, що їм із сім’єю потрібніше авто і ремонт у їхньому будинку заміському, а квартира все одно пусткою стояла, адже аби туди навіть квартирантів впустити, потрібні були чималі гроші. яких у молодої родини не було.

Тоді і я і Давид були категорично проти такого рішення. Просили у Оленки, хоча б однокімнатну собі придбати, адже отой будинок в якому вони жили хоч і був подарований з великим пафосом на весіллі їм свахою моєю, однак їм не належав й досі.

Однак, донька тоді дуже не гарно повелась. Вона не тільки стала на сторону чоловіка, а почала мене попрікати в тому. що я замість того. аби бути на її боці і підтримувати свою дитину в усіх починаннях, слухаю якогось стороннього нам мужчину. який у свої 50, не має за душею нічого окрім кросівок, зате готовий вчити когось жити.

Тоді ми довго з нею не розмовляли, а з Давидом вони й досі не спілкуються і воліють навіть не перетинатись. Донька дуже палицю перегнула у цім питанні. Її слова, звісно, справедливі, але й от так уголос їх говорити, та ще й у такому ключі не варто було. Тим паче, що ми із Давидом дійсно гарно живемо і я нарешті таки зрозуміла, що то таке оте “жіноче щастя”. Хоча б з поваги до мене, могла б змовчати.

Ну, а тепер от до чого дійшло: донька зі своїм чоловіком розлучаються. Звели вони другий поверх у тій хаті в якій жили, ландшафтний дизайнер там зробив неймовірно гарне подвір’я. Дім тепер цукерочка, а стосунки у молодій родині раптом зіпсувались геть.

От тільки тепер моя Оленка із Риточкою, хоче переїхати у мою квартиру, адже в мене ніби як є вільна кімната, а їм жити ніде. Але тут Давид заявив, що у разі, якщо моя донька з речами поріг переступить, то він тут більше ніколи не з’явиться і про наші стосунки я можу забути, адже він сприйматиме переїзд Олени, як мою зраду.

Іти Давиду нікуди, адже дім він утратив ще в 2о14. рідня його світом розлетілась, спілкуються рідко, адже у кожного свої погляди на життя і теперішню ситуацію. З тієї сторони у нього підтримки точно не буде. Виїхати за кордон він теж не зможе, от і виходить, що все що у нього є в житті, це я і оця квартира моя.

Доньці теж нині неймовірно важко. адже та крім мене нікого й не має більше. Свою квартиру вона продала, а з дому свекрухи її виставляють. Не дивиться сваха моя ні на те, що онука на вулиці опиниться, ні на те, що йти їм нікуди.

А мені тепер хоч сядь, та й плач, адже мушу когось обрати. Не уявляю, як зможу жити без Давида, але й не зможу спати спокійно знаючи, що донька моя у такій скруті.

Підкажіть, як же мені бути? Кого б ви обрали на моєму місці?

23,10,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page