Сил моїх більше нема, – жаліється Аліна Наталці, – Цей ремонт доконає або мене або наш шлюб.
– Не переживай, переживете. Це з кожним буває.
– Я не переживаю, але на моїх зубах скрипить порох від шпаклівки уже понад місяць. На черзі – ремонт в ванній.
– О, це направду, найжахливіше! – весело регоче Наталка, але Аліна її веселощів не розділяє.
Вони довго збирали на ремонт, мали феєричні плани, але для виконання всіх забаганок прийшлося економити, тому ремонт тривав пів її життя, це так здавалося Аліні. Щоб зекономити на майстрах, шпаклювали куми і сам Денис, а, оскільки, вони не були професіоналами, то справа йшла довго. Кожного вечора, повертаючись з роботи, Аліна вдихала сморід свіжо шпакльованих стін, ґрунтовки і клею… перевдягалася і починала вкотре вимивати квартиру, бо порох був усюди.
Денис, тим часом, переживав за майбутній колір, де дешевше купити ламінат. На шпалерах вони посварилися. На підвісній стіні – тиждень не говорили. Скоро ванна. Плитка Аліні не подобалася. Взяли найдешевшу, а виграти вирішили за рахунок паска узорів. Узор їй теж не подобався. Як тільки вона проходила повз цю плитку, їй хотілося взяти молоток і порозбивати її вщент. Але вона стримувалася, бо знала, що ще одного непорозуміння їхня сім’я не переживе. Саме тому, вирішила виговоритися подрузі аби не виказати все Денису.
– Ти ж знаєш, що він два рази перемальовував зал? Не той колір замішав! Не той ефект. Вчора, я вже не витримала. Пішли замішувати колір разом. Сама знаєш, що в відрі, то не на стіні. Коли він годину, по каплі додавав, розмішував, малював проби, я мало не сказилася! Я з роботи, голодна, вимила всю квартиру, а він просто в якомусь релаксі. Насолоджується процесом! Я йому так спокійненько кажу, що якщо він ще додасть одну каплю, вимішає, зробить пробу, я його просто покину аби не гірше. Він як розізлиться. Каже, що для мене старається. А я йому: я тобі не гурман кольору! Масти стіни і не масти мені мозок. Послухався. Пішов фарбувати і бубонить і бубонить… Яка я невдячна, що з цим кольором треба потім жити, а колір розслабляє…
– Колір і справді важливий, – стає на захист Наталя.
– Нерви мої важливі, а не колір. І заявив: якщо колір буде поганий, то він вже переробляти не буде. А я думаю, і чудесно! До чогось іншого вчепиться, хоч би в одній кімнаті було чисто! І як ти думаєш, коли він мене розбудив?
– Сьома?
– Шоста! Розбудив і каже – йди дивися, який колір. Я в кімнату, колір як колір. А він тішиться як дитина! Каже, що добре, що я наполягла більше не додавати барвника, бо не було б такого відтінку. І вже людина. І вже впізнаю мого Дениса!
– От бачиш, – підбадьорює Наталя, – Трохи терпіння і чоловік повертається до реальності.
– Та в тому й біда, що терпіння все менше і менше, а попереду ванна. Плитка жахлива, колір паскудний…
– Ходи, я тобі щось покажу, – каже Наталя і веде в їхню спальню, – Заціни ці шпалери.
Аліна байдуже дивиться на червоні квіти по стінах. Шпалери і шпалери. Не на її смак.
– Шпалери як шпалери. Я б такі не вибрала.
– Ото ж бо! А я за ними просто шаліла! Чекала на них два місяці, бо вони німецькі. Під них підбирала штори, тюлі, меблі. Андрій мало не здурів від ціни на них, а коли я почала вибирати меблі, то він просто мало не луснув. Був такий червоний, як оті ружі. Але мовчав. Поки ми ті шпалери дочекалися, поки поклеїли, поки вибрали під них світильник, то моя одержимість ружами трохи спала, коли ж дійшло до спального набору, то він вже не був під червоне дерево… Андрія попустило трохи. А мені зараз ці ружі абсолютно байдужі. Я б їх давно здерла, якби не боялася Андрієвих насмішок. Зрозуміла?
– Так, сенсейко. Спокій і тільки спокій, – усміхнулася Аліна. Тепер вона бачила на її страшній плитці ці червоні троянди.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото автора Anastasia Shuraeva: Pexels.
