Дорікнути мені нема в чому – діти виросли, у них свої сім’ї, та вони мене навіть підтримали в моєму рішенні. Вони не пішли проти матері, вони просто зрозуміли – і мене якось треба поберегти, поки дружина мене зовсім не запиляла. Втомився я! Зараз все поясню по порядку.
З дружиною я познайомився в кінці 80-х. Мені вона дуже подобалася, в ті часи була з «модних» дівчат, хоч і не перша красуня. «Хімія» на голові, вибілений чубчик, вся така «пацанка» без комплексів. Батьки мені говорили: «Це не твоя партія, синку, вона заклює тебе своїм характером». Начебто, я готовий був уже відступитися, але вона сама почала бігати за мною і я здався. Ми одружилися в 92-му році, в найскладніші часи, але я твердо вирішив, що для сім’ї я зроблю все.
В ті часи всі намагалися побудувати свій бізнес. Я торгував, прогинався по рекет (платив данину), йшов в «нулі», і знову піднімався з колін. Дружина на той час була при надії, син з’явився в 94 році. До кінця 90-х я зміг зміцнитися в бізнесі, пішла торгівля, відкрив два магазини. У 97 році з’явилася донька. Чим більше грошей мені приносив бізнес, тим більше вимагала дружина, що їй все мало. Вона нічого не розуміє в бізнесі, але постійно лізла в нього з недолугими порадами: забагато платиш працівникам, навіщо тобі такий великий штат, треба хитро уникати сплати податків і т.д. і т.п. Сама вона не працювала, то догляд за дітьми, то просто лінь.
Я намагався подовше затриматися на роботі, адже вдома дружина придумає будь-яку причину, щоб висловити своє невдоволення. Але і в ті недовгі години мого перебування вдома (і то – заради дітей), вона ні на секунду не змовкала: чому рідко буваю вдома, хто їй тут цвях приб’є, і де тепер її кращі роки життя? Син у мене якось запитав: «Чому мама так весь час прискіпується до тебе? Ти ж хороший і добрий. Тобі усе це слухати не набридло?». Між іншим, йому було тоді 6 років, він все бачив і розумів. І донька, коли я приходив додому, обіймала мене ручками, ніби захищаючи від нападок її матері. До речі, я ніколи не брав відпустку, весь час працював, я просто не уявляв себе «відпочиваючим» з дружиною. Я просто відправляв всю сім’ю на море до бабусі дружини, а сам кайфував в тиші.
Перша спроба піти у мене була в 2004 році, коли дружина в пориві чергової незадоволеності схопила рушник і розмахувала ним перед моїм обличчям. Перебір! Я пішов з квартири, між іншим – купленої мною, але для дітей же купленої. Пішов жити до двоюрідного брата, де дружина мене діймала: дзвонила, хлипала, просила повернутися, мовляв, вона всі помилки зрозуміла. Навіть тесть з тещею мені надзвонювали: «Та знаємо ми, що у доньки характер не з медом, але повернися до неї, будь ласка, хоча б заради дітей, а вона обов’язково виправиться!». Повернувся, заради дітей, та й пошкодував дружину.
Дружина півроку робила вигляд, що виправилася. А потім знову почалося: «Та ти такий, та ти сякий, у тебе тільки робота є твоя копійчана, а сім’ї у тебе немає, і взагалі – як чоловік ти так собі!». Скільки разів я знову намагався піти, але в такі моменти я бачив очі своїх дітей: вони були настільки перелякані, що я знову можу піти, як тоді – в 2004 році, що у мене сили не було їх залишити. Та й дружина знову починала плакати, молила мене не покидати її. Але кохання до дружини вже не було, навіть торкатися до неї не хотілося, була суцільна байдужість. У 2011 році у мене почалися стосунки з однією жінкою, мабуть, потрібна була віддушина. Але вони тривали лише трохи більше року. Що їй було чекати від чоловіка, який живе заради роботи і дітей?! Вивчити їх ще треба було.
А потім пішли весілля сина і доньки, одне за одним, діти розбіглися. Начебто я і змирився вже з долею жити з дружиною, але все ж цей рік став повністю переломним, ще взимку. Новорічні свята затягнулися, і після посиденьок з дітьми пішли зустрічі з друзями. Але мені вже було пора повертатися до свого бізнесу. Ось, в один з таких вечорів я прийшов додому раніше, на кухні музика, а дружина там з подругами сидить. Скільки я на свою адресу бруду почув за своєю спиною! Як вона мене очорняла перед подругами! Навіть справа доходила до того боку життя, про який не говорять, де я, на її думку «повний нуль». А подруги реготали і підтакували!
Я зайшов на кухню, сказав всім: «Привіт!», А дружині: «Прощай, дорогесенька!». Збирав речі під її прохання: «Пробач, ти все неправильно зрозумів!». Подруг як вітром здуло! Я пішов і знав, що вже не повернуся. Живу поки на орендованій, але я знаю, що квартиру я собі скоро куплю. Подав на розлучення, діти сказали: «Маму шкода, але тебе ще більше було шкода». Дружина мені досі дзвонить, просить, молить, а мені начхати! Уже не торкаю душу її сльози, навіть совість не гризе. Я її не кохаю, причому зовсім. Та й штамп про розлучення вже поставлений. Тепер я вільний чоловік в свої 53 роки. Шкода втрачених років, але це вже моя біографія, нічого не поробиш.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
