Я була вражена від такого відкриття. Справа в тому, що між історією, яку я почула і моєю, різниця точно в років сорок, але дивно, що чинять чоловіки майже однаково.
Отож, колега на роботі розповідала, що брат її женився, коли зрозумів, що дівчина від нього при надії. Але сам він її не кохав, а думав, що отак весело проводитиме час. Проте, взяв на себе відповідальність за наслідки і тепер вони вже десять років живуть разом, бо він розуміє, що дитина має мати якогось адекватного дорослого поруч із собою.
– Вона йому каже, що, коли він її покине, то вона не дасть йому бачитися з сином. Він мріє лише про одне – аби син став повнолітнім і сам вибрав його або матір і тоді він нарешті звільниться від неї.
Я хотіла щось дуже мудре їй відповісти, а потім прикусила язика. Адже мій батько робив майже те саме.
Справа в тому, що я ніколи не бачила як батьки обіймаються, як говорять один одному ласкаві слова, як сміються разом над чимось. Мама була вічно заклопотана і сердита і приводів для цього було безліч – важка фізично робота, відсутність нормальних товарів та одягу, відсутність речей, які вона хотіла б мати і те, що батько час від часу гуляв з друзями. Це її виводило найбільше.
Звичайно, що вони сварилися і не знаю чи й мирилися, бо таке було враження, що ні. Мама нас з сестрою ніколи й не голубила і пригадую, як я хотіла з нею погратися чи розповісти їй щось зі школи, то вона казала:
– Дайте мені спокій вже нарешті!
Вона оберталася спиною і засинала. Вона казала, що найбільша її мрія – це виспатися досхочу.
А от тато, коли приходив з роботи, то з радістю підставляв нам з сестрою свою кучеряву голову аби ми наплели на ній десятки хвостиків, щоб потім показували йому дзеркало, а він такі робив круглі очі, а ми просто котилися від сміху.
У нас були турніри, хто вище вилізе по одвірках, він носив нас на плечах і водив до бабусі, щоб мама нарешті виспалася.
А як він пишався нашими успіхами в школі! Він всім розказував, що у нас хороші оцінки, які ми вірші знаємо і ми ті вірші розказували чи перед бабусиними подругами, чи перед його друзями в забігайлівці, і світилися від щастя, що він нас так високо оцінив, що ми такі, найкращі у світі.
Він давав нам кишенькові гроші і не питав куди ми їх діли, на відміну від мами, яка рахувала кожну копійку.
Як собі уявлю, що його б не було в нашому житті, то не було б нічого радісного, справді. Дитячого, яке запам’ятовується на все життя – як стрибали з дерева, а він нас ловив, як він вчив нас плавати і з гордістю казав: «Мої плавають, як сокири». Я дуже тим пишалася і всім розказувала, що вмію плавати, поки не підросла і не зрозуміла сенсу фрази.
Він за все життя тільки раз на мене підвищив голос в період мого підліткового віку і я більше ніколи не хотіла його засмучувати, бо його тиха усмішка була мені миліша за усе.
І він був найкращим дідусем для моїх дітей.
Мама ніколи про тата не відзивалася добре за життя, завжди казала, що він згубив її молодість, що вона могла б прожити життя зовсім по-іншому, якби не він.
Тільки, коли його не стало, то вона щиро за ним сумувала і казала, що їй важко без нього жити. Говорила з його портретом і згадувала молодість з якоюсь тихою радістю.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
