Мені сорок сім років, і собі жила, як жила: робота, магазин, дім і на вихідні дача в свекрів. Діти вчаться, вдома рідко, життя моє без потрясінь і негараздів, чоловік приводів ніяких не дає, грошей вистачає поки, хоч і в притик. До появи Тамари я вважала своє життя цілком внормованим і навіть комфортним. І треба було їй з’явитися в нашому колективі.
Тамара була десь мого віку, але ніхто б про це й не подумав: гарна зачіска, завжди макіяж та каблуки, усмішка, мов приклеєна. Ба більше того – що не день, то її чоловік з роботи зустрічає і квіти дарує. Ми вже шепотілися чи це чоловік, бо хто нам квіти дарує?
Мій мені останній раз квіти дарував, коли сусіди хату продали та у них у садку була купа троянд, і то навіть не він зірвав, а свекруха пішла, сказала, що частину собі залишить та наживить, а це хай мені повезе. І було це років п’ять тому.
Навіть на традиційні свята він несе мені шоколадку:
– Квіти зів’януть, а ти будеш мати до кави, – каже.
Отак ми всі слідкували краєм ока за Тамарою, бо не знали чи то вона перед нами так красується, чи справді все у неї настільки чудово. І я повірила, що чудово, бо кажу вам – кожен день оці каблуки, макіяж, зачіска, то треба себе тримати в такій дисципліні, що хай не здасться, а вдома ніхто теж роботу не відміняв. Я не кажу, мій чоловік теж мені може на кухні дещо допомогти чи продукти купити, але я все одно ледве маю сили нічний крем нанести і то не завжди, а тут отака картинка.
І десь через пів року такого я не витримала і спитала Тамару в чому ж її секрет.
– Тамаро, як ти маєш сили в свої роки на час на себе? Напевно, твій чоловік багато заробляє та тобі гроші дає?
– Чого ж, я сама добре заробляю і радо на себе витрачаю.
– А як це так? Я більше за тебе на роботі роблю, а ти багато заробляєш?
– Слухай, тут не в тому питання, хто більше працює, а хто свою роботу показує і чи хоче він більшого. Ти хочеш більшої зарплати і більшої відповідальності?
– Ні, чоловік каже, що вища посада, то треба буде більше на роботі бути і менше вдома, тоді часу не буде на родину.
– Він правду каже. Дивися, ти ж маєш такого чоловіка, що його все в тобі влаштовує, він так само й про себе думає. Чи в тебе зачіска чи ні, то результат буде один. Але як ти почнеш змінюватися, то й він почне, повір.
Вона наче в воду дивилася, бо Богдан саме такий – його все влаштовує, називає мене булочкою, ні на кого не дивиться на роботі, завжди вчасно вдома, з дітьми займався, як були малі. Мені навіть здалося вже тепер, що він спеціально мене отак не критикував за зовнішність, щоб я була в цьому затишному сімейному болоті і нікуди не ділася, і йому претензій щодо зарплати та зовнішності не ставила.
І я вирішила, що змінюся і не пожалію зарплати на красу свою. Та й навколо глянула, що наші дівчата почали за модою слідкувати та фарбуватися зранку в вбиральні.
Чоловік мій мовчав і коли я зачіску змінила, і колір, коли почала пізно приходити та від мене почало пахнути дорогими парфумами. Звичайно, що грошей не вистачало на продукти, тому я й пострункішала і Богдан зі мною…
Я вже й без чоловіка їздила на відпочинок, бо він не міг оплатити її через те, що й далі був на тій мало оплачуваній роботі, а рости до мене ніяк не хотів. Я все частіше і частіше затримувалася на роботі, приходила додому втомлена та ще й ноги нили від каблуків. Як я не старалася, але такою, як Тамара не ставала, а мій чоловік так само не ставав успішним.
– Тоді покинь його, – каже Тамара, – ще знайдеш собі чоловіка, який тебе оцінить.
А у мене серце аж стиснулося. Як це «покинь»? Та Богдан мені все життя був добрим чоловіком, навіть тепер, розтирає мені ступні, бо бачить, як мені ті каблуки даються, а я що?
Я тоді зняла каблуки і одягла зручний одяг, менше стомлюю тіло і встигаю прийти та ще вечерю приготувати.
Хай він не успішний, але він робить мене людиною, яка мені подобається, а те, що ліпить з мене Тамара – то геть не я.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
