— Що з тобою сьогодні не так? — суворо запитала Галина Григорівна, звертаючись до своєї невістки з уважним, майже пронизливим поглядом. — Ти вирішила влаштувати якісь суперечки?
Катерина спокійно витримала цей погляд і відповіла рівним тоном, у якому не було ні страху, ні надмірного емоційного напруження:
— Якщо вам щось не подобається, ви можете просто піти. Двері праворуч від вас.
Обставини складалися так, що навіть для Катерини ця ситуація здавалася трохи дивною. Вона завжди вважала, що готує цілком непогано.
До того ж її чоловік Василь регулярно хвалив приготовані нею страви. Особливо йому подобалися наваристі борщі, соковиті котлети та випічка, яка завжди виходила запашною.
Проте все різко змінилося, коли Галина Григорівна — свекруха, що мала тонкий смак, але не відзначалася великою щедрістю на компліменти, уперше скуштувала Катерининого борщу.
Відтоді щоразу, куштуючи страви невістки, свекруха знаходила якусь зачіпку для критики: то картопля «недоварена», то суп «занадто рідкий», а інколи вона навіть заявляла, що котлети мають «дивний присмак».
Для Катерини таке ставлення виявилося прикрим, адже її родина та знайомі завжди із задоволенням їли все, що вона готувала. Хоча Катерина й не надавала кулінарним справам особливої «шеф-значущості», їй було важливо бачити, що рідні вдячні за її старання. Проте з часом постійні зауваження Галини Григорівни почали дратувати й пригнічувати.
— Не звертай уваги, — заспокоював Катерину Василь, обіймаючи за плечі. — Головне, що мені смачно. Зрозумій, у мами свій специфічний погляд на допомогу. Вона вважає, що так робить тобі “послугу”, аби ти вдосконалювалася.
— Можливо, це й так, але своїми коментарями вона лише вносить напругу, — зітхала Катерина. — Якби вона була конструктивною, усе б виглядало інакше.
— Уже багатьох відвернула від себе, — додав Василь. — Ти ж знаєш, що з тіткою Тетяною Семенівною вона не спілкується саме через подібні зауваження?
— Так, ти розповідав, що Галина Григорівна дорікнула їй, буцімто в неї картопля «пересмажена», — з легким подивом пригадала Катерина. — І тепер вони не розмовляють.
— Саме так, — підтвердив Василь. — На жаль, мама не особливо змінює свою поведінку. Залишається лише терпіти або уникати зустрічей, де це можливо.
— Та ми ж обіцяли відзначити її день народження вдома, — нагадала Катерина.
— Так, цього вже не скасувати, — знизав плечима Василь, помітно хвилюючись за майбутнє свято.
За два тижні до урочистостей Катерина почала готуватися до прийому гостей. Вона хотіла довести, що здатна накрити стіл бездоганно, аби навіть вимогливій свекрусі не було до чого причепитися.
Зателефонувавши Галині Григорівні, Катерина намагалася з’ясувати, які страви та формати подачі бажає іменинниця:
— Галино Григорівно, ви ж не забули, що ми відзначаємо вашу дату у нас? — поцікавилася Катерина з максимальною ввічливістю.
— Якщо ти називаєш мій ювілей просто “датою”, то не забула, — прохолодно відказала свекруха, вказуючи на те, що назва, на її думку, звучить надто буденно.
— Хотіла уточнити, які страви ви б хотіли бачити на столі? — спокійно продовжила Катерина, не реагуючи на випад свекрухи.
— Щось добре пропечене, не підгоріле й приємне за консистенцією, — з іронією порадила Галина Григорівна.
— Зрозуміло, — відповіла Катерина. — Я врахую ваші побажання.
— Мені все одно, що ти там приготуєш. Хоча Василь, здається, полюбляє столичний салат і рибний. Торт я сама принесу з кондитерської.
Катерина була впевнена, що свекрусі далеко не байдуже, що саме подаватимуть на стіл. Але коментар “мені все одно” прозвучав радше для підтримання звичного скептицизму.
Вона знала, що Галина Григорівна воліє завжди знаходити “недоліки” й не бажає визнавати чужі старання досконалими.
Тим не менш, бажаючи зробити все якомога краще, Катерина заздалегідь склала меню й навіть долучила чоловіка до процесу відбору найкращих рецептів. Коли Василь прийшов з роботи, Катерина одразу ж запросила його:
— Іди до столу, будь ласка. Треба продегустувати варіанти салатів.
— Навіть руки не помити? — посміхнувся Василь.
— Спочатку скуштуй, а тоді підеш мити руки, — пожартувала Катерина, простягаючи ложку з першим варіантом столичного салату. — Це різні рецепти, обирай, який тобі більш до вподоби. А якщо твоя шановна мама вирішить сказати щось неприємне, нагадай їй, що ти сам наполіг саме на цьому рецепті.
— Хитра ти, — засміявся чоловік. — Гаразд, угода діє. Оскільки я можу скуштувати одразу кілька видів салату, то твої умови приймаю без заперечень.
За день до свята Катерина дістала випрасувані сорочки для Василя та сина Артема, розклала їх у спальні, аби все було до ладу. Накрохмалила святкову скатертину, прикрасила стіл букетом свіжих квітів і розставила тарілки у чітко продуманому порядку. Вона хотіла, щоб атмосфера була затишною й налаштовувала гостей на спокійне дружнє спілкування.
— Артеме, коли гості прийдуть, будь ласка, май на увазі, що чавкати за столом — це погана звичка, — нагадала вона, помітивши, що син увесь день ходить похмурим.
— Добре, — знизав плечима Артем, — я й так не збираюся робити мамі сорому.
— Василю, ти, якщо раптом розмова стане гострою, намагайся її пом’якшити, — попросила Катерина. — Не хочу, щоб свято перетворилося на непорозуміння.
— Не хвилюйся, — підморгнув Василь. — Головне, що наш стіл уже накритий, страви приготовані. Та й узагалі, яке нам діло, що там подумає мама, якщо нам усе подобається?
— Сприйматимемо це як нагоду спокійно поспілкуватися з родичами, — кивнула Катерина, бажаючи зберегти позитивний настрій.
На день народження Галини Григорівни, окрім неї самої, завітали й інші члени родини: зовиця Оксана, яка незмінно сиділа в телефоні; дядько Євген, відомий схильністю «залити за комір»; і та сама тітка Тетяна Семенівна, з якою свекруха на певний час уклала «тимчасове перемир’я».
Кожен із гостей мав свої уподобання та особливості характеру, тож Катерина заздалегідь передбачила різноманітні закуски й напої, щоби нікого не образити.
— Які чудові квіти! — захоплено відгукнулася Тетяна Семенівна, помітивши букет на столі. — Обожнюю, коли в оселі є свіжі квіти, одразу стає затишно.
— Я теж їх дуже люблю, — відповіла Катерина з легкою посмішкою.
— Бачу, на квіти гроші знайшлися, а для матері не факт, що знайдуться, — тихо прокоментувала Галина Григорівна, мабуть, маючи на увазі подарунок, який могла б отримати від невістки.
Проте Катерина, не звертаючи особливої уваги на її слова, мовчки винесла з іншої кімнати великий букет і вручила свекрусі:
— Зі святом вас, Галино Григорівно. Нехай цей день принесе вам приємні враження.
Галина Григорівна не очікувала такого жесту, тому виглядала трохи здивованою. Утім, вона стримано сказала «дякую» і поставила квіти у воду. Катерина ж продовжила клопотатися на кухні та доручати чоловікові й сину розкладати салати.
— Василю, Артеме, розмістіть ці дві миски з салатом на стіл, — попросила вона. — Один столичний, інший рибний, як просила Галина Григорівна. Тільки акуратно, щоб не перекинути.
Василь поставив велику скляну миску зі столичним салатом, а Артем обережно розмістив рибний варіант. Крім того, на столі вже були овочеві та фруктові нарізки, декілька видів м’ясних закусок і сирні тарілки.
Катерина намагалася врахувати смаки кожного, щоб усі залишилися задоволеними.
— Ой, це мені не накладайте! — скривилася Галина Григорівна, показуючи на столичний салат.
— Чому ж? Ви ж самі говорили, що Василь полюбляє саме такий, — спокійно відповіла Катерина, не плануючи відступати.
— Це хіба столичний? — недовірливо перепитала свекруха, дивлячись на салат, немов щось там могло бути зіпсованим. — Він якийсь надто “однорідний” на вигляд.
Дядько Євген, який уже давно поглядав на ігристе, заговорив із нетерплячою інтонацією:
— Годі вам сперечатися! Давайте краще тост скажу, — запропонував він.
— Правильно! — підтримала Тетяна Семенівна, — За іменинницю!
Галина Григорівна взяла виделку й обережно набрала трохи столичного салату, неначе очікувала чогось надприродного. Усі гості затамували подих, очікуючи на її реакцію, бо чудово знали про її схильність до критики.
— Яке ти м’ясо сюди поклала? — озвалася вона до невістки.
— Яловичину, — коротко відповіла Катерина.
— А я люблю з куркою, — зітхнула свекруха, відкладаючи виделку. — Замініть мені тарілку, я спробую інший салат.
— Але ж Василь віддає перевагу саме яловичині, — зауважила Катерина, зберігаючи спокійний тон, а Василь тут же втрутився:
— Так, мамо, мені подобається цей варіант.
Галина Григорівна вкотре взяла виделку й спробувала кілька шматочків. На кілька секунд запала тиша, та скоро свекруха сказала:
— М’ясо як гума, а огірки занадто слизькі. Краще спробую щось інше, — і відсунула тарілку убік.
— Мені дуже смачно, — зауважив дядько Євген, кивнувши на свою майже порожню тарілку. — Особливо огірки, видно, домашні.
— Я теж можу підтвердити, що м’ясо нормальне, — озвалася Тетяна Семенівна. — Жодного жорсткого шматочка не відчула.
— Оксано, ти скуштуй теж, — Катерина звернулася до зовиці, яка не відривалася від смартфона.
— Та гаразд, — злегка невдоволено мовила Оксана. Вона спробувала салат і кивнула: — Дуже навіть добре, яловичина цілком ніжна. Мені подобається.
— А мені це здається зовні непривабливим. Усе злиплося, — твердо заявила Галина Григорівна й перевела погляд на рибний салат. — І цей рибний теж не в порядку: я бачу, він уже пустив сік. Це не для людей.
— Ви ж навіть його не куштували, — зауважила Катерина, намагаючись не висловлювати свого роздратування.
— А навіщо? І так очевидно, що пересолений чи недосолений. — Галина Григорівна скривилася й потяглася до ковбаси.
Але Катерина, залишаючись напрочуд стриманою, забрала з-під її виделки тарілку:
— Якщо моя їжа вам не подобається, можете залишити мій дім, — промовила вона рівним голосом, у якому, утім, відчувався твердий намір не продовжувати з’ясування стосунків.
Галина Григорівна здивовано застигла. Вона, очевидно, не чекала такої реакції від невістки. У свої 65 роки свекруха звикла, що усі навколо неї намагаються уникати непорозумінь і підлаштовуються під її критику.
— Так, ви все правильно почули, — підтвердила Катерина, зустрічаючи погляд свекрухи. — Якщо вам тут некомфортно, краще піти, ніж ображати мою кухню, мої старання для ваших же гостей.
Родичі за столом здивувалися ще дужче, адже ніхто не очікував, що Катерина коли-небудь заявить таке Галині Григорівні без жодних вагань. Дехто несміливо закивав, погоджуючись із позицією молодої господині.
— Галино Григорівно, ви й самі казали, що у світі повно місць, де вам не подобається їжа. Якщо вам тут теж не до смаку, то ніхто вас не тримає, — підсумувала Катерина.
Дивлячись на сина, свекруха сподівалася отримати підтримку, але Василь знизав плечима, даючи зрозуміти, що цього разу він на боці дружини.
Тетяна Семенівна теж мовчки кивнула, намагаючись показати свекрусі, що всі вважають її поведінку недоречною. Після паузи Галина Григорівна підвелася, взяла свій букет і попрямувала до виходу.
На порозі вона на мить зупинилася, проте нічого не сказала, лише рішуче зачинила за собою двері.
— Квітами все ж не погребувала, — зауважив дядько Євген.
Відтоді Галина Григорівна більше не приходила до Катерини та Василя. Вона телефонувала лише синові, щоб дізнатися, як справи в нього та внука, а Катерину взагалі не згадувала.
Однак сама Катерина не дуже переживала через відсутність спілкування, адже відчувала полегшення. Їй було простіше спілкуватися з рідними, коли не треба було щоразу хвилюватися через несхвальні коментарі свекрухи.
На подив Катерини, після цього випадку ставлення інших родичів до неї стало помітно теплішим. Оксана вже не сиділа в телефоні весь вечір, Тетяна Семенівна охоче пропонувала допомогу на кухні, а дядько Євген віджартовувався, що тепер у домі Катерини і Василя «безпечно» їсти навіть омлет, адже ніхто не буде критикувати рівень його просмаження.
— Зрештою, кожен має жити так, як йому зручно, — філософськи зауважив дядько Євген одного разу.
І хоча Галина Григорівна й досі вважала, що невістка її образила і «не має поваги до старших», самі родичі бачили, що у тій ситуації саме Катерина була права.
Тепер сімейні посиденьки проходили без критики і розбору страв на молекули, а стіл у домі Катерини завжди залишався щедрим, смачним і відкритим для всіх, хто дійсно бажав побути в родинному колі без зайвих суперечок та негативу.
Головна картинка ілюстративна.
