fbpx
Історії з життя
Всі беруть дітей з дитбудинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з дому престарілих. Ніхто з друзів і сусідів не схвалив мого вчинку. Всі як один покрутили пальцем біля скроні зі словами: зараз час непростий, а ти ще собі нахлібника в дім взяла!

Але я впевнена, ні я знаю! Я чиню правильно.

Раніше ми жили вчотирьох: я, дві моїх доньки і моя мама.

На жаль 8 місяців тому мами не стало і ми залишилися втрьох.

За ці місяці, ми з доньками зрозуміли, що у нас є ще багато сили і часу, і ми можемо витратити їх на допомогу іншій людині.

Ще зі школи у мене був близький друг, який до 30 років, замість того щоб побудувати сім’ю і кар’єру, просто присів на чашку. Найсумніше, що він виманив на свої бажання пенсію матері.

Коли вона перестала її давати, він просто здав її в будинок престарілих, якимись обманними шляхами забрав і прогуляв її квартиру.

Я тітку Зіну знала з дитинства, як і вона мене. Раз на місяць з доньками заїжджали до неї в гості і привозили різноманітних смаколиків.

На мою ідею доньки відреагували з величезним позитивом, а молодша Рита, якій зараз 4,5 роки і зовсім радісно закричала: “урааа, у нас знову буде бабуся!!!”.

Але ви навіть уявити не можете, як моїй пропозиції зраділа бабуся Зіна! Вона так довго плакала від радості, що довелося накапати їй заспокійливого.

Зараз вже майже 2 місяці, як ми живемо з бабусею Зіною душа в душу. Ми всі любимо її, а вона нас.

Ось тільки ми ніяк не можемо зрозуміти, звідки у бабусі, якій вже йде восьмий десяток років, стільки енергії. Адже вона встає о 6 ранку щодня, а прокидаємося ми під аромат свіжоспечених млинців чи оладок.

Записано зі слів Марії К.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page