Отож, я жила з Максимом вже десять років, любов як така пройшла, проте, діти малі і я вирішила, що перетерплю, поки кохана відступить. Це на початку я любила чоловіка сильно і думала, що діти тільки зміцнюють шлюб, але вони тільки псують фігуру, а чоловікові було все одно, як мені дісталися ці скарби. Для нього був цінним лише він і його потреби.
Але не думала я, що та жінка прийде до мене і все мені розкаже:
– Слухай. Відступи, чоловік тебе не любить, ти йому просто зручна. Май якусь краплю гордості.
– І не подумаю, – казала я, – ти пройдеш як застуда і сліду не стане, а зі мною він буде жити до старості, довго і щасливо.
Потім довго сиділа у ванній й умивала лице аби не подати Максиму й натяку, що я щось знаю. А той влаштувався дуже добре, бо з одного боку я не маю куди дітися з малими дітьми, а з другого боку гарна жінка, яка дає йому все, що не дає дружина. Такий собі Султан на мінімалках.
Проте, Віра не відступила, а через пів року прийшла до мене зі звісткою, що у неї буде дитина від мого чоловіка.
– У мене дві є від мого чоловіка, – сказала їй я, – тому приходь як будеш з другою і не факт, що я не буду з третьою. Скажи, чому ти це робиш, адже ти можеш мати кращого чоловіка?
– Бо я вже стільки витратила на ці стосунки сил, що не програю якійсь облізлій миші!
І отак ми жили, вона не могла відступити, бо ж як така красуня та програє, а я не могла відступити, бо ж діти.
Максима розпирало від гордості, він не крився вже з поясненнями і відкрито жив на дві родини, не роблячи ніякого вибору.
Мама мене переконувала, що я роблю все правильно, але ця ситуація не минала без наслідків для мого ментального здоров’я. Відсутність сну, млявість, супроводжували мене всі ці роки.
Віра заливала тугу іншими способами, розслаблялася, як могла.
Мої діти виросли і я дременула від Максима світ за очі. Бо тільки так я могла звільнитися від тієї прив’язаності, того стилю життя до якого звикла. З-за кордону я подала на розлучення і Віра мені подзвонила і переказувала, як вона святкує моє рішення, здавалося, що випари долетять до мене й через слухавку.
Вони з Максимом одружилися одразу, як він став вільним і Віра, не виходячи з РАЦСу одразу пішла подавати на розлучення:
– Життя своє спаскудила з тобою, бачити тебе не хочу! Попробуй ще раз з’явитися в моєму житті. То я за себе не ручаюся!
Вона перебралася до мене, живемо разом і працюємо аби поставити на ноги дітей, яких привели на світ від такого чоловіка. Я зовсім по-іншому подивилася на Віру, ніж, коли була її суперницею. Вона хороша подруга і по-факту зробила мені послугу, коли звільнила мене від такого чоловіка, на якого не можна покластися ні в горі, ні в радості. А на Віру можна, вона замінить, підтримає, коли нездужаю, вийде на заміну і взагалі чудова жінка.
Про особисте життя ми обоє й не думаємо, бо надто вже ми попеклися в минулому, але поклялися, що між нами, подругами, чоловік більше не стане.
Максим ще шукає інших жінок і думаю, що знайде ще не одну, якій зіпсує життя. Але то вже буде їхня казка про солом’яного бичка, нас це вже не стосується, слава Богу.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
