fbpx

Ввечері чоловік прийшов додому і зі мною не говорив, але замість вечері я поставила на стіл телефон і включила диктофон та вийшла з кімнати. Не могла слухати ці слова навіть у записі.

Знаєте, у мене б нічого не вийшло, якби свекруха не була така упереджена щодо мене. А що – дівчина з села, а вона ж містянка з діда-прадіда, кришталь у серванті і горнятка фарфорові. А тут я, трилітрові банки молока і бабусин старий крезент мальований-перемальований.

Мабуть тому Юрко й звернув на мене увагу, бо не була я ні манірна, ні словоблудна, де підтекст з контекстом і контекст з підтекстом… А по- сільському, одне в очі, а друге поза очі.

Скажу вам, що й в селі є такі персони, як моя свекруха Неля, це не дивина, просто не всі вміють так в душу наплювати, а потім миттєво обняти, бо син зайшов:

– Ох, Юрчику, як Оксанка смішно пожартувала, не сподівалася я від неї такого. Ой, розсмішила…

А я теж не ликом шита і мило усміхаюся, я ж знаю, що Юрко матір любить, криве слово в її сторону – і по шлюбу.

А у нас же донечка трирічна, донечці батько потрібен. Але як же хочеться взяти дитину і поїхати до мами в село, у затишок і спокій, щоб не чути свекрушиного:

– Знову майонез? Ти отак про мого сина дбаєш? Його колишня дівчина б такого й близько не купила, ось вона його любила і про його здоров’я піклувалася. А це що? Знову смажене? Ти за його печінку взялася остаточно… Господи… А це що? Ти дитині шоколад купила? Їй три роки? Що ти за мати така!

А потім, коли Юрко приходить, то мене на прощання обіймає і цілує. Уявляєте?

Як отак жити?

Я мамі кажу, що з мене годі, але вона радить не здаватися:

– Вона того й хоче аби Юрко до неї вернувся. Це вже не просто твій чоловік, а батько твоєї дитини!

– Мамо, я вже просто не маю сили… Вона чи не щодень у нас і як не до “гали” причепиться, то піци замороженої… Я вже просто не маю сили.

– Терпи!, – тільки й каже мама.

Але я не витримала. Знаю, що вчинила дуже імпульсивно, але просто вже мене просто прорвало:

– Юро, я не маю більше сили з твоєю матір’ю мірятися любов’ю до тебе. Все їй не те і не так. Я вже просто не витримую.

І я отак простодушно розповіла, як вона до мене ставиться і що мені каже. Юрко не повірив… Яка дивина…

– Як ти смієш? Мама б ніколи так не вчинила! Ніколи!

Того вечора він не прийшов і ночував у матері.

Тоді я й пішла до неї.

– Мені давно треба було з вами поговорити, ще з самого початку. Чого ви добиваєтеся таким ставленням до мене?

– Господи, ти тільки утверджуєш мою думку про свої розумові здібності. Оксано, ти взагалі не мала влізати в нашу родину, але ж ти отака ( вона показала жестом) і не тямиш нічого. От я тобі й підказую – в село коровам хвости крутити. Мій син матиме посаду при мерії, а ти якою будеш дружиною? Ти хоч щось в житті тямиш, швачко-мудрачко? Навіть гардини пошити не можеш. А в нашу родину якось влізла – ото вже ти на одне місце придалася! Тим і завоювала мого сина. Але ще трохи і полуда спаде і підеш туди, звідки вилізла з гною в гній!

– Ви думаєте, Юркові буде краще з тою дівчиною, якою ви йому ввесь час голову морочите?

– Так, бо вони рівня, а ти – нуль.

– Він любить мене!

– О, вже не так сильно, раз вчора ночував у мене і я Надійку запросила на чай… Так гарно вони поговорили, молодість свою недавню згадали…

Я пішла геть. Я почула все, що хотіла і навіть більше.

Ввечері чоловік прийшов додому і зі мною не говорив, але замість вечері я поставила на стіл телефон і включила диктофон та вийшла з кімнати. Не могла слухати ці слова навіть у записі.

Сама стала збирати наші з донечкою речі, бо якщо він стане на бік матері, то я й секунди не буду в цій хаті.

Юрко вискочив з квартири. Його довго не було, я вже почала хвилюватися.

– Мама не буде до нас приходити доти, доки ти її не запросиш, – сказав він, переступаючи поріг, – Вибач мені, я просто й уявити не міг, що відбувається у мене за спиною.

Я його обійняла.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page