Одружилися Антон із Христиною рано – їй тоді було вісімнадцять років, а синові двадцять. Але в РАЦС вони вирішили піти не через кохання, а через помітно округлий животик майбутньої невісточки. Я не відмовляла, пізно вже було, дитина мала скоро з’явитися, все вже зроблено.
Жити вони прийшли спочатку до мене, потім винайняли квартиру. Син тоді поміняв роботу, вирішили вони своєю родиною жити. Ми з Христиною уживалися мирно, вона права не качала, намагалася зайвий раз мені на очі не траплятися, я намагалася допомагати з онуком і в них із сином справи не лізла. Вони начебто добре ладнали.
Від мене вони пішли за півроку після весілля, хоча я вважала це поспішним вчинком. Молода дівчинка, дитина маленька, син один працює. Навіщо було з’їжджати, я не знаю. Свою думку я їм озвучила, але наполягати не хотіла. Навіщо? Хтозна, які у них причини, може, зі мною не подобається жити.
Після переїзду вони прожили ще рік, а потім Антон заявив, що вони розлучаються. Це було як грім серед ясного неба. Начебто так добре жили, я колись приходила в гості або вони приїжджали, жодних проблем між ними не бачила. Що спричинило розлучення, я зрозуміла пізніше.
Виявилось, що на новій роботі у сина зав’язався роман із колегою. Півроку вони шифрувалися, а потім дівчина теж повідомила, що при надії. Про те, що Антон одружений, вона знала, але її це не зупинило. Терпіти таких не можу, це якою треба бути, щоб влізти в сім’ю, де маленька дитина?
Христина розлучення сприйняла зовні спокійно. Виїхала до своїх батьків, вони живуть у тому самому місті. Я зі сватами бачилася тільки на весіллі, тож про сім’ю нічого сказати не могла. З колишньою невісткою я підтримувала зв’язок, регулярно намагалася приїжджати, бачитися з онуком, привозити гостинці та подарунки.
Мене Христина ні в чому не звинувачувала, подарунки приймала з вдячністю, ні про що не просила, казала, що все гаразд. Худла, правда, на очах, але я думала, що вона просто сильно переживає розлучення. Я сама через таке пройшла, уявляю, що це таке. Особливо коли не просто розлучення, а тебе змінюють на іншу жінку.
Син зі своєю новою подругою розписався, хотів привести її до мене, бо задумалися про іпотеку, але я відмовила. Бачити його нову дружину мені було неприємно. Якщо синові подобається, нехай живе, а я не хочу з нею жити під одним дахом. Антон образився, видно було, але нічого не сказав.
З колишньою невісткою і онуком я продовжувала бачитися. Їм поки що не дали місця у дитячому садку, тому вона сиділа з онуком удома. В один із моїх приїздів я помітила, що у Христини слід на обличчі. Запитала, що це таке, вона спочатку мовчала, а потім щиро розповіла.
Виявляється, у неї є вітчим, з яким зараз живе мати, а він любитель заглянути у чарчину з приятелями. Мати, мабуть, навчилася уникати вибрики чоловіка, а ось Христина ні. Кілька разів вона просила маму вгамувати чоловіка, але та їй відповідала, що якщо щось не подобається, то її ніхто не тримає.
А куди вона піде без заробітку та з маленькою дитиною на руках? Син щось намудрував і платить справжні копійки, хоча отримує добре. На її виплати дитину ні одягнути, ні прогодувати неможливо. Я вже не кажу про оренду житла.
Додому я повернулася під враженням. Зателефонувала до Антона, запитала, чи не соромно йому платити такі копійки на сина. Той відповів, що не соромно, у нього незабаром друга дитина народиться, треба думати про іпотеку та нову родину.
– Нова родина! Який ти молодець! А про стару сім’ю хто думатиме? Христина поки що працювати не може, а сина треба якось забезпечувати, – мені було гірко, що син так себе повів.
– Я плачу скільки можу. Христина сама винна, що не змогла зберегти сім’ю.
Яблуко від яблуньки не далеко покотилося. Антон дуже схожий на свого батька, хоча майже його не знав. Цілу ніч я не могла заснути. Вранці я зателефонувала Христині і запропонувала їй переїхати до мене, доки вона не встане на ноги. Я і з онуком допоможу.
Вона швидко погодилася і вже ввечері з сумками була в мене. Ось уже який місяць живемо душа в душу, ніяких претензій у мене до неї немає, по дому все робить, готує добре. Я поки що працюю, тому вся хазяйство на ній. Вийде вона на роботу, там думатимемо, як далі житимемо. Але поки що все добре.
Синові я нічого не говорила, хоч і не приховувала факту, що поселила колишню невістку та онука в себе.
Якось син про це дізнався за кілька місяців і вирішив влаштувати мені спектакль.
– Нас із дружиною ти до себе не пустила, а як мою колишню, то будь ласка! – виспівував Антон.
– Окрім твоєї колишньої тут ще й твій син живе. Ти до нього ніколи не зайшов, не подзвонив, не соромно?
– Та що ти мені все сином тицяєш? Я на нього грошики плачу.
Я побажала синові самому пожити на ті гроші, що він платить і поклала слухавку. Завтра треба буде сходити до нотаріуса. Не хочу, щоб квартира дісталася після мене синові. На жаль, я не змогла виховати з нього гідного чоловіка, та хоч онуку допоможу.
Фото ілюстративне.
