fbpx

Вирішив мій син зійтися з жінкою, у якої вже є дитина, такого віку як і наша Наталочка. Досі мені болить, що син онучку не чув, бо такої б біди нам всім наробив!

Ми Наталочку ростили обоє, бо її мами Улянки не стало дуже рано, і ми мали єдину розраду в горі, нашу маленьку дівчинку. Володя не хотів більше одружуватися, казав, що такої, як Уляна ніколи не знайде.

Але ж самому чоловікові як бути? Хочеться і тепла, і розуміння, тому я завжди йому то одну доньку подруги рекомендувала, то другу.

Але не було з того ніякого толку.

Вже ми нашу Наталочку в перший клас повели, а нема у неї другої мами.

Аж якось прийшов Володя дуже радий і каже, що знайшов жінку, яка теж має такого віку донечку, і вони полюбили один одного.

Я за сина зраділа, але сказала:

– Нехай Наталочка зі мною живе, бо не знати, яка та жінка буде по відношенню до неї.

– Ти що, мамо, – каже син, – Я спеціально таку жінку шукав, щоб і свою дитину мала, щоб мене змогла зрозуміти. Тим більше, що Мар’яна має золоте серце!

Має, то має, я теж хочу аби Наталочка мала другу маму.

Зійшлися вони і переїхали в велику квартиру, щоб у дівчат своя кімната, а у них своя.

Мар’яна мудро вирішила, що перед весіллям вони мають всі притертися характерами.

І тут почалося… Що не день, то якусь наша Наталочка шкоду робить – то зошити Ангелінці порве, то річ якусь візьме без дозволу, то горнятко улюблене розіб’є…

І вже я їй кажу, Володя з нею говорить, що так не можна, що треба жити разом, бо тепер вони родина, але де там.

Дитина каже, що то не вона і все продовжується й далі так.

Пройшов місяць, а шкода не припиняється!

Привіз мені Володя Наталю додому і каже, що кожен день сварка, бо Наталя не зізнається у вчиненому, а Мар’яна вже не витримує, що вона з усім серцем до дитини, а та отаке витворяє.

– Нехай живе з вами, бо я вже не можу, – каже він.

– Чекай, сину, – вже вперлася я, – Я Наталю знаю добре і вона не могла за місяць змінитися! А, може, та друга дитина це робить?

– Ні, каже Мар’яна, що її Ангеліна на таке не здатна. То точно наша, бо нашкодить і плаче потім.

Я тоді обняла свою внученьку і кажу: «Я тебе знаю і вірю тобі. Розказуй».

І тут дитину прорвало – це Ангеліна все рве та шкодить, бо хоче, щоб Наталю в сиротинець віддали.

І я вірю дитині, бо вона в мене тихенька і не вміє отак в очі брехати.

– Ти бачиш, сину, що ти коїш? Ти свою дитину зраджуєш, а то не є добре!

Вже тут і Володя розізлився й на себе.

– А як ти без доказів та будеш на дитину наговорювати, мама повірить дитині, – кажу я.

Він сказав, що придумає. Пішов щось пошукав в старих Наталчиних коробках і поїхав.

Далі купив Наталочці гарну ляльку і приїхав до Мар’яни.

Вже він мені сам розповідав, що наречена його зустріла не добре, бо ж мав дитину лишити, а він ще її й винагородив – купив ляльку.

А далі почалося – вони почули, як Ангеліна Наталочці говорить такі неприємні речі, що у Володі аж очі горіли. А все просто – той підклав радіо няню дівчатам в кімнату і вони слухали в іншій, що діти говорять.

Мар’яна, звичайно, пішла доньку виховувати:

– Навіщо ти це все робила, Ангеліно?

– Бо я не хочу з ними жити! Я хочу до тата, щоб ми разом були, як колись!

Вона обійняла доньку і почала їй пояснювати, що тато вже має іншу родину, і до них не повернеться.
Ангеліна почала кричати і все таке, Мар’яна її довго заспокоювала і ночувала в дитячій, а Володя з Наталочкою в іншій кімнаті.

На ранок Мар’яна сказала, що донька все зрозуміла і надалі все буде у них добре.

– І все?, – спитав Володя.

– Ти що хочеш, щоб я дитину покарала? Їй і так не солодко!

– Ні. Я про те, що ви маєте вибачитися перед Наталочкою!, – сказав він.

– Я ж не знала, що це не вона, того й сварила, але тепер більше не буду.

– Але ти маєш вибачитися, – наполягав Володя.

– Перед дитиною? Тим більше, що вона в деякій мірі і винувата, бо спровокувала Ангеліну.

Отак було й по всьому. Вони вернулися додому. З одного боку я рада, що дитина буде в мирі і спокої, але з іншого боку, мені шкода Володю.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page