Вислухавши чоловіка я зрозуміла одне – Макар чує тільки свою маму і до мене йому діла немає. Саме тому узяла оті гроші і пішла до найближчого магазину. Придбала собі до свята сукню, чоботи і пальто на зиму. Я знала що свекруха із чоловіком не зрадіють тому що я зробила, але вважаю, що зробила все правильно.
Чотири роки тому я вийшла заміж за Макара. Ми з ним спершу у столиці квартиру орендували, але не склалось. Почався увесь цей карнавал із масками, роботу втратили обоє швидко, оренду вже й потягнути не могли, тож мусили їхати в село.
Нині ми біля батьків його живемо і збираємо гроші на власне помешкання. Мої тато і мама одразу сказали, що прийняти нас не можуть і допомагати не будуть, адже самі мають ще трьох моїх менших братів на ноги ставити. Тож доводиться мені поки у невістках бути.
Свекруха у мене жінка ддуже прудка і роботяща. Коли ми до них приїхали вони зві свекром одразу нас заспокоїли і сказали, що за три роки ми вже матимемо власну хату. З огляду на те, що в нашому селі хати вартують по 15-20 тисяч доларів, прогноз був більш ніж оптимістичним.
От тільки я думала, що гроші прийдуть до нас якось інакше, а не тим шляхом яким оце ми їх нині заробляємо. Батьки чоловіка нам допомогли таки – орендували у старенької сусідки хлів і набрали худоби для нас. Ще й так гордо: “Тепер, діти, матимете гроші”.
Тільки той. хто має скільки худоби, той зрозуміє, як то важко. І все б нічого, вдвох можна було б і справитись, але чоловік мій ще й на роботу пішов сторожем. Добу через дві. Виходить так, що я сама біля тих биків і свиней, ббіля тих гноїв і вічного мукання хрюкання.
Я не білоручка, все ж у селі виросла і добре знаю, з якого боку до худоби підійти, ми також завжди мали повен сарай. Але, одне діло три свині а друге п’ятеро биків і десять свиней на жінку при надії.
Чоловік, як не на роботі, то відсипається після зміни, або перед. Батьки його у хлів наш ні ногою, адже в них своє життя і своя робота.
Перед тим, як син наш на світ з’явився, наш хлів нарешті опустів. Однак, я грошей е побачила ні копійки: “Знаю я вас молодих, – мовила свекруха замотуючи все в хустину, – За два дні і не буде. А в мене будуть ціліші”.
Коли ж малому нашому виповнилось три місяці, свекри вирішили, що можна знову худобу купувати. Ну а як:? Хата нам потрібна, та й онук уже “дорослий”. Та й скільки ж того діла: їсти всипати, та гній вичистити? Тим паче, я все одно дома і нічого не роблю.
Я проти була, просила зачекати, але чоловік божився, що буде мені допомагати і всю роботу візьме на себе. Ага! Змінилось тільки те, що я коляску біля хліва ставила, аби дитині “ч-ш-ш” казати.
У Грудні синочку нашому буде рік. Звісно що покличемо кумів і рідних, буде у нас свято. Сиділи нещодавно за столом, обговорювали меню і кого кликатимемо, а я між іншим сказала. що не завадило б мені до перукаря сходити і сукню придбати адже ходжу у светрах безформенних і не можу влізти у старі речі.
— Можна подумати свято у тебе буде? – фиркнула свекруха. – Чого витрачати гроші намарне? Ти один раз те плаття одягнеш і висітиме у шафі молі на радість. Хіба до хліва носитимеш, там тепер твоя робота. Ото свині зрадіють, коли ти до них із зачіскою і в сукні зайдеш.
Свекруха і чоловік таким щирим сміхом зайшлись, що у мене аж сльози на очі повиходили. Такий мене жаль узяв, така образа. То он воно як? Свято не у мене буде.
Наступного дня, коли чоловік на роботу пішов а свекри у комору поїхали зерно набирати, я узяла з нашої купки двадцять тисяч і поїхала з синочком у містечко наше районне.
Добре, що у перукарні дівчата знайомі, то малого забавили і з мене лялечку зробили. Не повірите, я нарешті впізнала себе у дзеркалі. Виявляється я молода і гарна, а не тітка із вічним хвостиком. Другим пунктом був ринок. Там я придбала і сукню до свята і речі за розміром і пальто і чоботи на зиму.
От тільки вдома на мене чекала буря. Геть чоловік з роботи відпросився, адже я тут такого “накоїла”. Вислухала я від Макара, від свекрухи свекра, а потім ще й від батьків своїх.
Бачте, я не мала права так бездумно тринькати гроші і повинна була думати головою, адже то на наш дім майбутній.
— Такими темпами ви у нашій хаті і посивієте – горланила свекруха.
От тільки я про свій вчинок не шкодую ні краплі. Більше того, вирішила, що віднині робитиму так постійно.
Ну а хто про мене подбає як не я сама? Ну хіба не так?
20,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
