В сорок два я закохалася. Почуття таке було сильне, що я вже думала про те, що не варто продовжувати шлюб, а вхопитися за дану богом можливість прожити його так, як правильно, це буде чистовик мого життя, а чорновик залишиться в минулому.
Ні, мій чоловік не є поганим чи вередливим, звичайний зі своїми радощами в вигляді рибалки, відвідинами матері щонеділі і футбольні матчі з друзями на дивані. У нас двоє дітей, вже підлітки, вони вже живуть своїм життям, думають, що краще за нас все знають.
І ось тут в моєму рутинному житті й з’явився він, єдиний і неповторний, той, якого я чекала і яким снила.
Ми обоє одружені. Можемо собі дозволити лише офіційні розмови, зате погляди наші говорять таке, що аж подих перехоплює. Зате ж писати можна і геть не по-діловому. І так розпочався наш епістолярний роман.
А мій чоловік за своєю рибалкою нічого й не помітив. Так було й краще.
Кілька місяців ми говорили про все на світі, тільки підтверджуючи розуміння того, що ми призначені один одному.
А далі я відчула себе зле. Пішла на огляд і мені порадили пройти курс терапії. Все це було доволі дороге задоволення, але чоловік не пожалів грошей і віддав все, що збирав на гараж, продавав спінінги і фідери, і воблери, продав човен… Помогли родичі, але ніхто крім чоловіка не бачив мене вдома, коли мене треба було нести в ванну, витирати, поїти і годувати, переодягати, міняти постіль.
Чоловік мовчки те все робив, він казав, що ми з усім справимося, мені треба більше вітамінів, відпочинку і ми таки поїдемо в тур замками України, як я колись хотіла. От візьмемо й поїдемо.
– Будеш уявляти себе королевою, стоятимеш на найвищій вежі і дивитимешся на свої володіння.
– Ну що ти таке вже мелеш? Чесне слово, подай мені тазик, – і сміялася і серйозно говорила вже я.
Найважчі тижні минули. Чоловік запевняв мене, що мені дуже пасують хустки і я нарешті влізаю в студентські джинси.
А мій коханий? Ви вже давно думаєте, що ж він зробив для мене?
Так, він написав мені «Одужуй» і трояндочку з метеликами, віртуальну.
Висновки я зробила. Ви не сумнівайтеся, я чітко зрозуміла, що небо мені хотіло цим всім сказати – спіши любити, так, спіши любити, але того, хто біля тебе, хто бачить тебе в поганому настрої, в поганому вигляді, чує докори, невдоволення. Але, коли біда, то він перший біля тебе, він подає тобі руку допомоги, хоч ще вчора ти шпетила його за малу зарплату і надто велику колекцію спінінгів чи інструментів, чи ще чогось.
Я знову згадала для кого я стараюся, про кого піклуюся, для чого ми разом.
Бо це і є сім’я, справжня і єдина.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
