Звільнили її. Хто ще кого звільнив? То вона, Оксанка, звільнилася від вас усіх підлабузників! Звільнилася від щоденної рутини і самодурства начальниці, від щоденних пліток і обговорень чиєїсь зовнішності, одягу і нового коханця. Все! Крапка!
О, так, це вона посміла розказати хто скільки заробляє на цій роботі. І виявилося, що платять не так за здобутки, як за підхалимство. А цього терпіти вона не буде! Виявляється вона, Оксанка, отримує стільки ж, скільки Іринка – племінниця начальниці. А Іринка нічого не вміє, окрім як цілоденно поправляти макіяж і зависати на сайті онлайн-магазинів. А вона і клієнтів має обдзвонити, і має вислухати на свою адресу претензії по Ірининих недопрацюваннях, і за Ірину зробити роботу, тільки не має за Ірину отримати гроші.
А виявилося все випадково, бо Ірина ще й базікало безугавне:
– Оксано, ти нічого не хочеш замовити? Тут така гарна знижка – береш річ, а друга в подарунок. То ми б пополовині скинулися і мали б гарну брендову сумку або чобітки. Що скажеш?
Оксана глянула і трохи не поперхнулася кавою – їй треба пів зарплати за таке викинути, ще й не до смаку.
– Та мені не по кишені, навіть, половина.
– Та не економ ти так. Один раз живеш, а ти, як та миша з казки, все зерно накопичуєш і так в норі й життя мине.
– А ти чи не Дюймовочка, раптом, – розізлилася Оксана.
– Ти на мою ногу глянь, – похизувалася Ірина маленькою ніжкою.
– Так. Як ти працюєш, то твоя зарплата має бути як твоя ніжка, – не витримала Оксана такого нахабства.
– Та ні, якраз як твоя, мишко-шкряботушко.
Далі розмову перервали дівчата, що повернулися з обіду. Розмова не просто вразила Оксану, а зародила потребу все вияснити. А хто краще знає, ніж їхня бухгалтерка Ліда. Але Ліда вірна партизанка начальниці, то треба до неї ще й підхід знайти. Окинула поглядом дівчат і засмутилася, бо ні з ким не товаришувала. Прибігала на роботу перша і йшла остання, бо ж вона самотня і можна їй ще якісь додаткові доручення дати чи попросити побути, поки інші бігли в садочок за дітьми, за останнім автобусом чи перспективним хлопцем. А вона ж відповідальна.
Потім брела додому, розігрівала щось поїсти і зависала в телешоу чи фільмі, чуже життя он яке цікаве. Може, й у неї колись таке буде.
Мама казала, якщо бути старанною, доброю і відповідальною, то все в житті буде добре. Вона дуже старається. Але ця робота показала їй, що старатися замало, якщо ти не родичка начальника. Це була перша ситуація, яка переламала їй весь світогляд, переколотила і залишила все це оглядати і переварювати.
Найстрашніші здогадки виявилися скоро. Ліда попросила передати начальниці папку на підпис, бо у неї якісь надважливі справи і вона мусить йти, а їй спішити нема куди, то і передасть. Оксана чемно чекала на Віру Василівну до шостої, потім до сьомої, потім боялася подзвонити і перепитати чи та буде. А далі від нудьги помноженої на цікавість відкрила папку і побачила. Іринка заробляє стільки ж, як і вона і ще має премію.
Начальниця застала її в сльозах і спершу не зрозуміла в чому заковика. Оксана таки донесла їй, що так не можна з нею. Це не справедливо. Це обурливо. Так не має бути. Говорила, говорила, говорила.
– Ану, перестань! Ще мені вказувати буде, що я маю робити, – зовсім не знітилася Віра Василівна, – Не твого розуму діло. Не подобається – не тримаю.
Отак запирає дух. Оксанка ще схлипувала і не вірила. Мама ж говорила. Потім вибігла і бігла до свого рятівного дому, до серіалу, до надії про ідеальне життя.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне
