Взагалі, сімейство чоловіка припало мені до душі з перших миттєвостей знайомства. І свекруха, і нині покійний свекор люди дуже добрі, чуйні, готові завжди і в усьому допомогти. Мене прийняли дуже тепло, ніколи від них слова кривого на свою адресу не чула. Завжди намагалися посадити на краще місце, віддати найсмачніший шматочок. Мене так в моїй родині не шанували.
Зараз залишилася одна свекруха. Людина вона душевна, завжди намагається допомогти, безвідмовна абсолютно, своєї вигоди ні в чому не шукає. Останню сорочку і окраєць хліба віддасть, якщо попросять. Чоловік у мене теж має схожий склад характеру, але все-таки трохи жорсткіше, зуби вміє показувати при необхідності. А його мама – куди там.
Ми весь час переймаємось за неї, адже таку добру лбдину легко обвести навколо пальця. Але отримали не від чужих людей, а від рідного брата чоловіка з його дуже вже розумною дружиною.
Брат чоловіка – це окрема пісня. Його ніби в цю сім’ю всиновили, взагалі за характером не схожий на них. Без вигоди для себе навіть не свербіло, щоб комусь просто так допомогти – забудьте. Дружину обрав таку ж, зважує кожне слово і кожну подію намагається перекрутити у власну втигоду.
Ось вони добротою свекрухи користуються на всі сто. Ми з чоловіком раніше мамі намагалися дарувати якусь побутову техніку, щось корисне в будинок, але рано чи пізно все потрапляло в будинок молодшого брата. На всі обурення він відмовлявся, що нічого не випрошував, мати сама віддала.
А то ми не знаємо, як свекруха легко піддається на вмовляння. До неї прийди, похвали щось, скажи, що сподобалося, вона тобі постарається це подарувати, їй для себе взагалі нічого не треба. Ми це знаємо, сімейство брата це прекрасно знає. Ми потім розумнішими стали, даруємо те, що вона передарувати не зможе. Але в цьому році брат чоловіка геть берега пустився.
У свекрухи є дача, на якій вона живе з травня по вересень-жовтень. Будинок дерев’яний, хоч там і є опалення, але при нульовій температурі воно не рятує, видуває все моментально. Цього року вона також поїхала на дачу, ми періодично їздили її провідувати, привозили продукти, її в місто возили, якщо треба. Іноді до неї навідувалися і дівер з дружиною, теж щось робили. Не знаю, ми не перетиналися.
Зараз настала осінь, вночі вже дуже холодно, тому ми вирішили на вихідних їхати і забирати свекруху назад в місто, а то вона посоромиться турбувати і своїм ходом з усіма баулами потім поїде. Подзвонили попередити, щоб збиралася потихеньку, а вона нам і каже, що задумала зимувати на дачі.
В їх дачному масиві взимку деякі живуть, електрика там цілий рік, вода теж, дороги чистять. Але там у людей і будинки нормальні, не рівня свекрухиній хатці. У таких будинках ніякі морози не страшні, а дача мами промерзає наскрізь.
Вона переконувала, що за літо молодший син будиночок утеплив, тепер там можна жити, так що нам нема про що турбуватися. Принаймні, стало зрозуміло, чого це їх сімейство туди так зачастило – свекруху вмовляли і типу утеплювали дачу.
Звичайно ж, ми при першій нагоді рвонули на дачу, дивитися, що ж там за утеплення і випитувати у мами, на що її вмовив молодший син. Природно, утеплення, як такого, не було. Для вересні-жовтня ще піде, можна пожити, а ось далі вже край. До того ж вбиральня на дачі напів-тепла, тобто, прибудована до будинку, це не окремий будиночок, але опалення там немає, вже зараз там незатишно.
Зрозумівши, що зі свекрухою розмовляти марно, вона твердо впевнена, що зможе там перезимувати, нічого з нею не станеться, ми поїхали до брата чоловіка. Виявилося, що все це закрутилося, тому що дівер з дружиною ще на початку літа переїхали в квартиру свекрухи. Сказали, щоб зайві гроші не витрачати на оренду квартири, чого житлу пустувати.
А потім, як ми зрозуміли з розповідей мами, почали її вмовляти на тему того, що їм вже дітей пора заводити, а вони на орендованій живуть і дозволити собі не можуть, а в свекрушиній квартирі так затишно. Звичайно ж свекруха, за своїм звичаєм готова зняти останню сорочку, сказала, що нехай і залишаються там, аби щасливі були, а вона і на дачі зможе пожити, тим більше синок обіцяв її утеплити для зимового проживання.
У нас з чоловіком на момент зустрічі з його братом мало мову не відняло. Додуматися треба – відправити літню жінку жити в літньому дачному будиночку, щоб самим безкоштовно жити в теплі і затишку.
Розмова вийшла дуже неприємна, тому що дівер гнув свою лінію – мама сама запропонувала, не відмовлятися ж їй. Ніби ми свекруху перший день знаємо, як легко від неї щось отримати. Дружина його теж влізла в розмову, заявила, що вони і гроші витратили, утеплюючи мамину дачу, так що тепер там можна перезимувати.
– Ну так збирайте свої речі і вперед жити на дачу, якщо вона така чудова, а мама буде взимку тут жити, – говорив чоловік.
– Так вона все одно вдома сидить, а ми працюємо обидва, нам з дачі добиратися довго.
Свекруха повернулася додому, але ходить дуже засмучена, пориваючись все-таки поїхати зимувати на дачу, а то вона стільки незручностей доставляє.
– Ти незручності не доставляєш, а дехто просто абсолютно відчуття реальності втратив, – заспокоював її чоловік. – Не говори, що це не так, а то я не в курсі, що ти їм майже всю пенсію віддаєш.
– Ну так вони молоді, та ще й на орендованій квартирі живуть вже який рік, – намагалася заперечити свекруха.
– Ці молоді могли б і кредит давно взяти, якби не каталися два рази в рік на відпочинок. Ми ось якось живемо з кредитом, нічого, ноги не протягнули, навіть дитину маємо, хоча і за віком, і за зарплатою різниця не велика. Просто вони хочуть на чужих плечах в рай в’їхати, – завершив розмову чоловік.
Але свекруха все одно переживає, шкода їй молодшого сина. Тільки ось він її щось не пошкодував, коли на дачі зимувати хотів залишити. Сподіваюся, дівер на нас дуже образився, бо більше з ним спілкуватися не хочеться, раніше якось ще терпіли, а тепер і зустрічатись не хочеться.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
