Коли все вияснилося, то вже такого було сміху, але я й досі вдячна свекрусі за пильність.
Отож, мій перший шлюби приніс мені стійке розуміння того, що я нікому на світі не потрібна і не здалася, окрім свого чоловіка, коли ж на світ з’явився наш син, то зауваги щодо моєї зовнішності лише посилилися. А я була певна, що маю все робити для свого святого чоловіка, бо тільки Бог дає йому сили і терпіння бути зі мною. І я б так довго прожила з Петром, якби він не знайшов собі жінку за мене в усіх сенсах кращу.
– Жалів я тебе і жив з тобою заради сина, але з мене досить, бачить Бог, я старався, – з такими словами він пішов.
Я тоді ще довго випитувала в Бога, чому він так вчинив з нами, не міг дати мені більше краси, а Петрові більше терпіння?
Але йшов час і я жила заради дитини. Про якесь особисте життя й не думала, бо хто ж мене таку захоче? Особливо я переживала за своє волосся, мріяла про довге і густе чорне волосся, яке б хвилею спадало по моїх плечах, а натомість… ех…
Тобто, мріяла я більше про гарне волосся, а не особисте життя. Мені було тридцять, коли я зустріла Дмитра, він мені допоміг сумки донести до дому, жартував і сипав компліментами, а я була така розгублена тим напором, що йшла за ним і геть забула, де мій дім.
– Пані, я не проти, що ми йдемо до мене додому, – сказав він, – Але може, сумки таки залишимо у вас?
Виявилося, що ми живемо в одному будинку. Він з мамою, а я з сином. Почали зустрічатися і ось вже ми живемо разом і я не можу звикнути до того, що мною чоловік захоплюється, навіть після того, як я привела на світ йому донечку.
Але як би він не переконував мене, що я гарна, я все одно мріяла про перуку.
– Перука?, – здивувався Дмитро, – Та це раз плюнути, чого ти раніше не сказала?
Ми пішли і здійснили мою мрію і знаєте, я стала якось впевненіше себе почувати, коли я йду, а волосся хвилями спадає по спині, ну наче в якісь казці.
Я не носила її часто, тільки на якісь свята та, коли ми ходили до друзів.
І ось ситуація, що ми виходимо з кафе і тут нас перестріває моя свекруха, певна, що з Дмитром зовсім не його законна дружина. Чесно, я так ніколи ні за що не переживала, як за перуку, яку свекруха кинула на землю. Думала, лиш би її вдалося відчистити.
Але до того моменту я вважала, що свекруха не дуже рада, що у неї така невістка, ставилася до мене добре, але якось прохолодно. А тут такі емоції.
– А як не бути емоціям, – говорила вона капаючи собі в чай, – коли сусідка мені каже, що Дмитро водиться з якось чорнявкою? А далі побачила вас тут і до мене зателефонувала. Я хотіла, Дмитре, й тобі чуба посмикати, бо де таке з жінкою робити. Але ти був другий в черзі, то маєш щастя. З перукою все добре.
– Я дуже надіюся, мамо, – сказала їй я, – але ж головне, що я тепер знаю, що мене цінують в цій родині і за мене заступаються.
І отак ми з мамою хлипали, бо я справді зрозуміла, що за мене можуть отак прийти і сказати – вона моя невістка, мама мого онука і такою назавжди залишиться, а ви забирайтеся з нашого життя.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
