Роман Ігоря та Наталі розпочався ще у школі. Останні два роки вони були нерозлучні: сиділи за однією партою, разом йшли із занять, разом гуляли та ходили на шкільні вечори.
Ніхто не сумнівався, що ця солодка парочка одружиться. Так і сталося.
Сімейне життя у закоханих складалося чудово. Період «притирання характерів» молодятам не знадобився: вони чудово знали та розуміли одне одного.
Крім того, вони мали багато спільних друзів. Усі, з ким вони навчалися у школі, часто забігали у гості: побачитися чи обговорити якісь проблеми.
Це не дуже подобалося господині квартири, яку винаймали Ігор та Наталка. Найнеприємніше, вона жила в цьому ж під’їзді і постійно дошкуляла молодій парі своїм контролем.
У лютому майже всі однокласники Ігоря та Наталі збиралися у школі на вечір зустрічі випускників.
Готувалися заздалегідь: репетирували якийсь номер, щоб взяти участь у концерті, продумували, чим займатимуться після офіційної частини.
Востаннє вирішили посидіти у кафе неподалік будинку, де жили Ігор та Наталка.
Чоловік взяв на себе він організаційні турботи: зібрав гроші, замовив столики, початкове меню.
Вечір вдався на славу! Однокласники розповідали про себе, згадували шкільні роки, танцювали.
У розпал вечора Ігор послизнувся на паркеті і впав.
Страшного нічого не сталося, але Наталя вирішила, що вони з Ігорем підуть додому, щоб він міг трохи полежати.
Мишко Петренко зупинив її:
─ Ти краще, залишся тут, а я сам відведу Ігоря. До того ж, нам треба поговорити. Чоловіки пішли.
За годину кафе закрилося, випроводивши відвідувачів на вулицю.
─ Пропоную підняти твоєму чоловікові настрій, ─ запропонував Наталі Віктор Мельник ─ нерозлучний друг Ігоря, і змовницьки показав пляшку за пазухою.
─ Ходімо, тільки всіх проведемо, ─ погодилася Наталка.
Ще півгодини пішло на те, щоб відправити однокласників на таксі. Нарешті, розпрощавшись із усіма, Віктор та Наталка вирушили до неї додому.
Поки йшли, згадували курйозні випадки на вечірці:
─ Тримай пляшку міцніше, бо не донесемо, ─ зі сміхом сказала Наталка, заходячи до під’їзду.
Ігор був щасливий. Мишко давно пішов, і чоловік встиг занудьгувати. Поява коханої дружини та найкращого друга одразу підняли настрій.
Однокласники просиділи майже до ранку: ну ніяк не могли розлучитися.
Вранці, у понеділок, Ігор пішов викидати сміття. Вийшов у під’їзд і почув знайомий скрипучий голос за спиною:
─ Доброго ранку.
То була господиня Ніна Андріївна.
─ Доброго ранку, ─ привітно відповів Ігор.
─ Як у вас справи? Все в порядку? ─ старенька дивилася на хлопця зі співчуттям.
─ Все чудово, дякую.
─ Не впевнена. Я б, юначе, на вашому місці, краще дивилася за своєю дружиною.
─ Ви про що? ─ поцікавився Ігор.
─ Позавчора ввечері вона приводила до будинку чоловіка. Вони реготали, несли із собою пляшку.
─ І…? ─ ледь не розсміявшись, запитав Ігор.
─ Вам не цікаво, чим вони займалися? ─ здивувалася бабуся.
─ Дуже цікаво, ─ Ігор вже давився сміхом, ─ а він який: блондин чи брюнет? Розумієте, це важливо.
─ Брюнет, ─ впевнено видала сусідка.
Ігор шмигнув у свою квартиру і мало не впав зі сміху.
Його найкращий друг Віктор Мельник був лисим. Як коліно.
Svіtlana Sushkо.
Фото ілюстративне.
