Та самі посудіть, йому сорок три, а тут моргає тридцятирічна жінка, ну як не встояти?
Звичайно, що переміни в чоловікові я одразу помітила і мало на стіни не лізла, бо не знала, як це спинити, адже в душу людині не залізеш. А він вже собі на уявляв казна-що і будь-якої миті був готовий діяти. Я ж не можу біля нього стояти та руки розставити аби не впав.
У мене своя робота. Діти.
І таки проґавила я той момент, коли таки наважився Богдан і закрутив роман.
– Богдане, та ти їй сто років не треба, вони лиш грошей твоїх хоче!
– Ні, вона мене любить, – казав чоловік.
Ну що там любити, він же не олігарх. Потягне з нього гроші, поки має, а там помахає рукою і кому він згодиться?
– Я не прийму тебе назад, ти це розумієш?
– Я не хочу назад, я хочу вперед і з Мартою!
Він зібрав речі і пішов. Хоч квартира й була спільно нажита, але стало йому совісті не претендувати на неї, бо де ми з дітьми дінемося?
А я наче той пророк, бо все збувається: он він веселенький перші місяці, а далі вже й смутний. Шкода мені його, чоловік мій любий, скільки з ним прожито і хороший він, а з ним отак?
Я тоді почала думати і таки вирішила підловити ту жінку на правді. Був у мене на прикметі колега, дуже гарний, я йому сказала, що пороблю за нього дещо, а він мені хай послугу зробить. І через місяць ставить він переді мною запис, а там Марта хіхікає, що її Богдан мало на руках не носить, а вона його вже й знати не хоче, бо набрид.
– Я в тебе закохалася і ти тільки скажи, то я його й прожену, – каже вона йому.
– Матвію, ти виконав свою справу і я виконаю свою частину угоди.
Запис я переслала чоловікові і вже ввечері він був у мене на порозі.
– Заходь, – сказала я.
Але розумієте в чому справа? Впустити його, то я впустила, але от жити з ним не можу. Він чай помішує і стукає об стінки, а мене аж підкидає.
Я місяць так прожила і бачу, що в мене руки трясуться, я не відчуваю ніякої радості від того, що Богдан вдома.
– Йди, Богдане, бо я не можу, – сказала я йому.
– Якщо ти перестанеш на кожну дрібницю відповідати: «Йди туди, де був», то у нас є шанс. Постарайся!
– Ні, не можу. Я вже так стараюся, але ніяк не можу, – кажу я йому.
І так він пішов, але я вже не мала ні тої злості на нього, ні бажання все вернути. Мені стало легше і я почала жити далі.
І найсмішніше, що тепер я зустрічаюся з Матвієм.
– Невже ти думаєш, я б таке робив для жінки лише заради того аби вона звіт мені помогла зробити, – казав він мені, коли я не вірила, що він щиро до мене, – Ти мені давно подобаєшся і я готовий ще багато чого для тебе зробити. Окрім.
– Окрім чого?
– Окрім помогти вернути чоловіка.
– Я вже цього не хочу, – відповіла твердо я.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
