У батька з’явилася нова жінка, коли я вчилася в першому класі. Він навіть цього особливо не приховував. У них з мамою взагалі були дивні стосунки. Вона потім говорила, що жила з ним тільки через мене, тому що йти нам з нею було по суті нікуди.
Але коли у батька зав’язалися нові відносини, він без роздумів викреслив нас зі свого життя. Квартира була його, тому ми з мамою опинилися на вулиці в буквальному сенсі цього слова. Обидві ми були прописані у бабусі, з якою мама не спілкувалася вже багато років, тому що бабуся була у нас жінкою з однією величезною шкідливою звичкою і в її квартирі знаходитись було не можливо в принципі.
Але діватися було нікуди, довелося йти жити до бабусі, тому що зняти житло і якось годуватися коштів просто не було. Спочатку був просто безперервний жах. Простора трикімнатна квартира більше була схожа на смітник. Добре що того дня світ перед очима бабусі не хитався і її звичайних гостей там не було, тому вона нас впустила.
Перші роки проживання разом з бабусею я пам’ятаю погано. Аліментів батько не платив, ми жили на мамину зарплату. Після дев’ятого класу я хотіла піти до технікуму і піти підробляти, але мама наполягла, щоб я нормально закінчила школу і планувала вступ до вузу. Я так і зробила, вступивши на бюджет, тому що платне б ми не потягнули.
Коли я вчилася на третьому курсі, бабусі не стало. Мама тепер була повноправною власницею квартири. Вона хотіла продати її, але я відмовила її. Квартира в хорошому будинку, майже центр міста, шкода було втрачати. Ми вирішили, що будемо робити ремонт, який без кредиту зробити б не вийшло. Я теж влаштувалася на роботу і ми почали перетворювати смітник в затишний куточок.
Відтоді минуло вже дуже багато часу. Я зараз добре заробляю, є своя квартира, але живу з мамою, а та квартира здається і покриває кредит. Є наречений, справа йде до весілля, мамі він подобається, тому не виключено, що якийсь час ми будемо жити з нею в тій самій трикімнатній. У мами теж є кавалер, але поки на стадії цукерково-букетного періоду.
Коли у мене стали з’являтися вільні гроші, я почала водити маму по салонах краси, магазинах з модним одягом. Вона все життя найкраще віддавала мені, а про себе і не згадувала. Дуже хотілося заповнити це хоча б зараз. Мама змінилася, стала виглядати років на десять молодше, навіть впевненіше якось стала. Зовсім не дивно, що у неї стали з’являтися шанувальники.
Від батька за цей час не було звісток. Але нещодавно він заявився на поріг нашої з мамою квартири. Виглядав він не дуже, але не впізнати його було просто неможливо. Двері відчинила мама і чомусь впустила його в будинок.
Початок їх розмови я не чула, прийшла пізніше. Мені аж не добре стало, коли я зрозуміла хто саме переді мною. Він пустив сльозу, сказав, що я стала справжньою красунею, а мені було не по собі вже від голосу.
Я просто поцікавилася, що він тут забув. Батько почав розповідати слізну історію, що продав він тоді квартиру, купив з новою жінкою житло побільше. Розписані вони не були, а квартиру повністю записали на неї, тому що хтось із її рідні допоміг поставити батька в чергу на квартиру як незаможного. Квартиру за підсумком не дали, після якихось законодавчих змін з черги він вилетів.
З тієї своєю жінкою він так і не розписався, жили вони добре, тому про записування квартири на себе батько не думав. Але ось в минулому році її не стало, а її син дав вітчиму місяць, щоб очистити територію. Той намагався щось там доводити, але за документами він там ніхто, так що йому нічого не належить. Так що тепер йому ніде жити і він раптово згадав, що у нього є колишня дружина і дочка.
Він дізнався, що ми живемо в старій квартирі бабусі і прийшов просити допомоги. У нього вистачило совісті до нас прийти і чогось просити?
Я не могла підібрати слів, щоб йому відповісти, в мені вир танцював, але в цей час прийшов мій наречений і я попросила батька вийти за двері. Той одразу і не пішов. Пояснив що йому нікуди йти і що от звідси він піде спати хіба на лавці в парку. Дивлюсь на маму а вона вже сльозу пускає. Довелось цю сцену припинити і татусика на вихід попросити вже більш настирливо.
Тиждень минув уже. Тато від нашого під’їзду не йде. Каже що нікуди а ми єдині рідні йому люди у всьому білому світі. Просить прощення і всім сусідам розповідає, що чекає на наше рішення і що він мій тато.
Мені на думку оточуючих все одно, але сама ситуація дуже і дуже не приємна в принципі. Дивлюсь на маму і розумію, що поки я на роботі вона його і в дім пускає і годує. Говорить, що сама через таке пройшла і не може вчинити інакше з ним.
От як пояснити дорослій людині, що він нам ніхто узагалі. Так, можливо колись щось і було, але він забув про малу дитину і про маму і колись просто відчинивши перед нами двері виставив у нікуди. Може я і не надто хороша людина, але скажіть мені з якого дива я маю вчинити інакше?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.