Я була певна, що ніколи не піду стопами матері і в мене були всі основи для того, що так і буде: своя квартира, гарна робота і висока самооцінка. «Ось тобі, мамо», – казала я подумки їй. А тепер я не знаю, що ж сталося і як далі бути

Я свою матір не розуміла і це м’яко кажучи, красива і добра жінка, яка все життя прожила з чоловіком, який не був ні добрим батьком, ні чоловіком, ні годувальником родини. А вона навколо нього крутилася запопадливо, наказувала нам не шуміти, бо ж батечкові чутливі вуха можуть зів’янути від дитячого голосного сміху.

Тепер я пригадую батька і бачу, що він не був тим чоловіком, від якого жінки шаліють, звичайнісінький, ще й почав рано лисіти, але він мав ще жінок попри мою матір. Ви думаєте ця красуня показала йому на двері? Ні, вона навпаки така була запопадлива, коли він вертався, фарбувалася, одягала сукні і каблуки, вся світилася від радості.

Це потім я зрозуміла, чому мені так не щастило з чоловіками, адже який я мала приклад перед очима?
Або стелитися нижче трави, аби вивищуватися аж до неба.

Я собі сказала, що не буду такою як матір ніколи, але хотіла мати її вроду. В останньому класі я витяглася і стали вже хлопці на мене поглядати, але я була тверда в думці, що мені не потрібен чоловік, якщо він буде вести себе так, як батько.

Я зосередилася на навчанні, я б рада була на когось запасти, адже подруги вже на мене косо поглядали, то хотілося бути як усі, але не виходило. Крутила з одним для галочки, але того почуття. Яке оспівують в віршах і книгах, його не було.

Далі я пішла на роботу і будувала свою кар’єру, це мені добре вдавалося і до сорока років я вже мала власну квартиру, машину і чудову роботу.

А потім зі мною сталося, я навіть не знаю що, бо яке ж це кохання?

Отож, на мою мудру і всезнаючу голову я познайомилася зі Станіславом, чудовим і прекрасним, на якого хотілося дивитися годинами і бути поруч все життя.

А ще окрилювало те, що він хотів мати щось своє, жити і творити. Коли він запропонував мені одружитися, то я була найщасливішою жінкою на світі.

Ми зіграли пишне весілля і зажили, мов у казці…

А потім мій коханий почав нудитися і сказав, що таки хоче втілити свої амбітні плани в життя і якщо я його люблю, то маю підтримати, адже для того подружжя й створені аби один одного підтримувати.

– Скільки тобі треба, – спитала я і від суми аж очі округлила, – у мене немає таких і близько грошей.

– Знаєш, якби ти мене любила, то би знайшла!, – такою була мені відповідь коханого.

Звичайно, що я знайшла, але прийшлося заставити квартиру. Я принесла йому гроші в гарній коробці з бантиком і ви б бачили, як він тішився, як він загорівся вже й негайно втілити свій бізнес-план в життя.

– Ти не пожалкуєш, – казав він мені.

Звичайно, що я не надіялася негайних прибутків, але справа була в тому, що Станіслав то обдумував як краще втілити свою ідею, то передумував. То радився, то чекав сприятливого часу, сезону, Меркурія в Сатурні…

А одного вечора я йшла додому пішки – машина зламалася і я з цікавістю обзирала місто, як багато не бачиш, коли ти просто несешся з однієї точки до іншої. І мої розглядини вітрин магазинів і ресторанів привели мене до тієї картини, від якої у мене стерпли ноги – Станіслав веселився в ресторані з кількома дівчатами.

Розкидав грошима в буквальному сенсі слова.

Я наче збоку почула свої слова:

– Ніколи не беріть позику під майно, як би вам кохання не сліпило очі…

Ось так я опинилася без квартири, машини і у мами.

– Це ти винна, – казала їй я, – якби у мене була модель щасливої жінки перед очима, то цього б не було!

– Слухай, – втомлено сказала мама, – я інститутів не закінчувала щодо стосунків, жила, як могла і уміла. Чи ти вважаєш, що мої умови, в яких ми жили, чимось кращі за твої?

І я не знаю, що мамі відповісти. А ви б що сказали – хто тут правий: вона чи я?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page