fbpx

Я була така обурена, що не могла й говорити! За тридцять років спільного життя такого від чоловіка я не очікувала!

Вважаю, що це просто вища міра егоїзму проявилася в поведінці мого чоловіка, яку я точно не заслужила за стільки років спільного життя.

Коли діти поодружувалися та роз’їхалися, а онуків ще не було, то я почала більше уваги приділяти чоловікові – то щось приготую смачненьке, то підемо в гості, то до себе запросимо, зранку встаю, наче юна і готую йому сніданок, хоч до того вже роки не готувала, бо старалася звечора наготувати їсти на цілий день, а вже кожен собі зранку що до смаку і під настрій те й робить.

А тепер встану, бо вже спати не можу і сніданок приготую, розбуджу, сама теж з ним поснідаю і на роботу.
Без дітей вдома купа вільного часу і вже я почала тим часом нудитися. Але на допомогу прийшла моя колега, яка в’яже іграшки і продає їх за великі гроші, вони у неї і справді дуже гарні, тому й не дивно, що так дорого коштують.

І от вона й похвалилася, що на цих грошах вона вже пів світу об’їздила з чоловіком.

– Мені ця справа подобається і ще й гроші приносить та задоволення, то чим не щастя?

Знаєте, я так запалилася цією ідеєю, бо я теж гачком в’язати вмію, то скільки там того, не лише на помаду вистачить, але й на щось ще.

Я вже почала собі уявляти, як ми з Василем йдемо по Парижу, пливемо на гондолі по Венеції чи рикша везе нас по Японії.

І я взялася до справи.

Але дійсність виявилася такою, що мені практично довелося всього вчитися з нуля, бо треба видивлятися в інтернеті різні прийоми, різні уроки, купити багато ниток, які дуже дорого коштують.

Після роботи я просто сідала за це своє рукоділля і вчилася, плела, розплітала, кидала все, далі знову починала з початку.

І тут почалося Василеве капризування. То йому сніданку нема, то йому вечерю підігрій, то в кухні посуду купа…

– Я втомлений з роботи приходжу і хоче прийти в чисту квартиру, де є гаряча їжа!

– А я хочу, щоб ти згадав, як це підігрівати собі їжу і не чіпати жінку, коли вона зайнята!

Подумаєш, не помила звечора посуд чи й вдень. Від того комусь щось сталося? Чи тиждень не прибирала – то що? У нас квартира і ніхто з будови не йде в гумаках по хаті.

А мені важливо зараз набити руку і в спокої все зрозуміти, а не чути, як мені тут під вухом дорослий чоловік жаліється, що не може готове в холодильнику знайти та на плиту виставити! Ще його з ложечки годувати?

А потім сталося те, що підірвало віру в шлюб і чоловіка, в його любов до мене, в його сприйнятті мене, як людини.

Я пішла на роботу, як зазвичай. У нас в залі я собі зробила кабінетик, де порозкладала нитки, щоб все було під рукою, щоб знати в якій по черговості що брати. Тобто, все розкладене по столі, по комоді, по тумбочці таким впорядкованим шаром… і трохи на підлозі.

Так от, пішла я на роботу, поговорила ще з колегою, вона мені порадила якісь прийоми і я вся щаслива вертаюся додому, щоб продовжити заняття. Заходжу в зал, а там чисто! Нічого нема! Я мало не впала. Що я пережила!

А він такий собі веселий сидить на кухні і каже, що поки я не почну виконувати свої обов’язки по дому, то він мені нічого не віддасть!

– Ти знаєш, скільки те все коштує? Ти знаєш, що кожен день без практики – це сто кроків назад, – я старалася говорити спокійно.

– Не знаю і знати не хочу,- каже він, – Я хочу нормальну дружину. Будеш все робити, як я скажу і тоді я тобі віддаватиму щось, щоб ти плела.

Я просто не маю слів і не знаю, що мені робити. Думаю, що це вже просто межа всього. Що б ви зробили на моєму місці?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота.

You cannot copy content of this page