У перехідному віці я зовсім злетіла з котушок. Прогулювала школу, лаялася з учителями, товклася з однолітками і старшими хлопцями. Постійно пащекувала до батька і матері. Слова батьків до мене не доходили зовсім. Мама була в розпачі і не знала, що зі мною робити, сивіла на очах.
Тут за мене взялася тітка. За освітою вона психолог. Якимось дивним чином вона втерлася до мене в довіру і стала мені майже подругою. Одного разу, я знову нагарчала на матір. Тітка зупинила мене, посадила поруч з собою і розповіла одну історію про дівчинку, яка у два роки залишилася сиротою. Жителі села, в якому вона виросла, вирішили віддати її в дитячий будинок. Інших родичів у неї не було. Одна багатодітна сім’я не дозволила, щоб дівчинка росла в притулку. Вони її удочерили, незважаючи на те, що у них було вже п’ятеро своїх дітей.
Дівчинка росла, а люди через свою злість, не забували нагадувати їй, що вона прийомна дочка. Одного разу дівчинка запитала у мами, правда це чи ні. Жінка не змогла обманути і все їй розповіла. Дівчинка відповіла: «Все одно ти для мене завжди будеш найріднішою і коханою мамою». Одного разу вона навіть врятувала матері життя. Їй було тоді вже дванадцять років. Тетяна, так звали маму прийомної дівчинки, полоскала білизну, в ополонці на річці. Була весна. Раптом крига скресла, дівчинка побачила, як крижини б’ються одна об одну, а мама розгублено стоїть на одній із них, не випускаючи з рук білизну. Донька не злякалася і прямо по крижинах побігла до матері. Взяла її за руку і, переступаючи разом з нею з крижини на крижину, вивела на берег. Тетяна обійняла дитину і сказала їй: «Ти врятувала мені життя». У відповідь жінка почула таке, від чого її серце затремтіло, мов крила метелика: «Я не могла кинути в біді людину, яка подарувала мені нове життя і свою любов».
Я вислухала її розповідь на одному диханні, але сказала тітці, що не вірю в плаксиві історії, тим паче — в міфи. (Авжеж, по крижинах вона бігла, а як же!). А тітка мені відповіла: «Цю дівчинку звали Тамара, це невигадане оповідання про твою матір. Ти так поводишся з найсвітлішою і найдобрішою людиною в своєму житті, над своєю мамою Тамарою. Зазвичай люди усвідомлюють свої помилки занадто пізно. Схаменися і бережи свою матір.
Тітка пішла, а я її просто незлюбила в той момент. З подруги вона миттєво перетворилася в мого ворога. Поступово мої емоції вляглися, і я почала усвідомлювати, скільки всього накоїла. Мені стало так соромно перед мамою, татом, тіткою. Я попросила у всіх пробачення. І не просто попросила, а впала на коліна і голосно хлипала від каяття і провини. А собі пообіцяла прислухатися до батьків і берегти їх. Вони ж мені подарували життя, я їх дуже люблю. Навіщо ж я таке коїла? Ображала маму, розчаровувала батька. Сама не розумію.
Тепер батьки зітхнули з полегшенням. Якось раз, мама підійшла до мене, лагідно погладила по голові і сказала: «Слава Богу, твій перехідний вік закінчився! Я так люблю тебе, рідна, ми пережили складні часи, але все вже в минулому. Ти нарешті стала дочкою про яку я могла тільки мріяти».
Я притулилася до матері і щиро обійняла, сказавши їй знову своє запізніле «вибач».
Фото Pexels.