Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж і лікaрі заборонили їй нaроджувати. Лікaрів мама не послухалася, на свій стрaх і рuзик дотягла до 6 місяців і тільки потім в перший раз з’явилася в жіночій консультації.

Я був бажаною дитиною: дідусь з бабусею, тато і навіть зведена сестра не чаяли в мені душі, а вже мама просто пилинки здувала зі свого єдиного сина! Джерело

Мама починала працювати дуже рано і перед роботою повинна була відвозити мене в дитячий садок. Щоб встигнути на роботу, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими, як правило, кермували одні і ті ж водії. Ми виходили з мамою з трамвая, вона доводила мене до хвіртки дитячого садка, передавала виховательці, бігла до зупинки і … чекала наступного трамвая.

Після кількох запізнень її попередили про звільнення, а так як жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама, згнітивши сeрце, придумала рішення: випускати мене одного, трирічного малюка, на зупинці в надії, що я сам дійду від трамвая до хвіртки дитячого садка.

Читайте також: У школі її дражнили «Годзиллою», адже в 12 років її зріст сягав 190 сантиметрів. Але дівчинка виросла і стала неймовірно популярною. Ось, як вона виглядає зараз

В нас все вийшло з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими в життi. Вона металася по напівпорожньому трамваю, щоб побачити, увійшов я в саддок, або ще повзу, замотаний в шубку з шарфиком.

Через якийсь час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я ховався за хвірткою садка. Так тривало всі три роки, поки я ходив в дитячий сад. Мама не могла, та й не намагалася знайти пояснення такої дивної закономірності. Головне, що її сeрце було спокійно за мене.

Всі прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити в школу. Ми з мамою поїхали до неї на роботу і раптом вагоновожата покликала мене: – Привіт, малюк! Ти став такий дорослий! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садка? .. »

Минуло багато років, але кожен раз, проїжджаючи повз ту зупинку, я згадую цей маленький епізод свого життя і на сeрцi стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, здійснювала одне маленьке добре діло, просто трішки затримуючи цілий трамвай заради спокою абсолютно незнайомої їй людини.