fbpx

Я часту чую, що от би якусь людину, яка б мене стримувала, підказувала, все за мене вирішувала, стимулювала, така собі «золота рибка». Я дуже довго не могла зрозуміти, як такого можна бажати, коли я сама собі була не просто «золотою рибкою», а наглядачем з отакенної лозиною

Але ні до чого доброго мене це не привело.

Мої батьки мене вчили, що треба пробувати ще раз і ще раз і тоді буде результат, і не відставали від мене, поки я не робила так, як вони мені вказували. Нехай останнє місце на змаганнях, але на наступний рік буде передостаннє, нехай сьогодні трійка з математики, але завтра буде четвірка. Правильний же підхід, правда.
Але, виявилося, що він не діє тоді, коли ти дуже хочеш аби тебе полюбили.

Коли я побачила Ігоря, то одразу в нього закохалася і вирішила, що я маю бути поруч з таким хлопцем.

Вияснила, яких дівчат він любить і вже через кілька місяців з приємної білявки я перетворилася на худорляву брюнетку з яскравим макіяжем. Ігор звернув на мене увагу, а я не зупинялася в тому, щоб йому догодити, я тільки зав’язувала шнурки на старті, на старті до фінішної прямої весілля.

Завжди була поруч, але не нав’язувалася зі своїми проблемами, легка і весела, зі мною добре, зі мною спокійно, я завжди буду поруч.

Треба приготувати улюблені пельмені – я пропоную кілька варіантів начинки і тіста, треба випрати його речі – все без жодної плямки і все одно, що я носила це в хімчистку, а потім довго вишукувала і народні і засоби аби вдома це все відпирати. Сказав, що хоче аби дружина вміла водити – я здала на права, хоч дуже не люблю швидкості, сказав, що я немудра – пішла на другу освіту на заочне, сказав, що в квартирі брудно – вона сяяла чистотою віднині і довіку.

Наші діти росли по книжках і я водила їх на різні гуртки аби вони викликали в Ігоря лише почуття гордості.

Чоловік приходив в затишний дім, де було смачно, усміхнена дружина і виховані діти. Я завжди була готова стати кращою, ніж я є, бо результату треба досягти.

Аж ось він почав не ночувати вдома і я спочатку нічого не зрозуміла – чому він не приходить туди, де все підлаштоване під нього. І така вся наївна його прямо спитала.

– Бо я тебе не люблю і не хочу з тобою бути, ніколи не хотів. Живу заради дітей, але з мене вже досить.

Якась в мені пружинка тріснула. Я стільки років стараюся, а мене нема за що полюбити? Це ж як таке взагалі можливо? Якось мені усміхнувся на прохідній охоронець, ввічливо, але я вже зрозуміла, що це хороша людина і я тепер хорошої про нього думки. А тут п’ятнадцять років життя старалася, старалася і нічого не заслужила в чоловіка.

Вирішила прийти до матері і все розповісти, спитати, що ж я робила не так.

– Ти просто мало старалася, я в тому певна, – відказала мама, – Ти завжди така була, все тебе треба було мотивувати. Тому не розкисай, а просто подвоюй зусилля!

Мама ж поганого не порадить. Пішла подвоювати зусилля і опинилася в парку на лавочці, думала, що мене ніхто не бачить і дала волю емоціям. Раптом біля мене зупинилася жінка, безпритульна. Сіла біля мене, а я їй все і розказала…

– Просто він зазнався і нічого з цим не поробиш. Нащо він тобі взагалі такий здався?

Я дивилася на чужу жінку, яка геть мене не знала. Але вона просто попала в саму серединку. Навіщо він мені? Чи я не маю на кого вилити свою турботу?

Зараз я сама, після роботи ходжу на йогу, раз в місяць – в гори, щотижня в кіно чи концерти, маю купу часу на себе, якщо не виварювати чоловікові та не прасувати його шкарпетки. В хаті безлад, діти щасливі. Я щаслива!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page