Донька завжди була і є сенсом мого життя. для мене, вона все таж кучерява дівчинка зі смішними бантиками, яка біжить до мене з розкинувши руки. Я обіймаю її і кружляю, відчуваючи, що більшого щастя не може бути.
Зараз їй двадцять.
Ми пройшли довгий шлях від безмежного щастя родини, де був і тато, і мама, до лише мами.
Чоловік пішов і більше не вертався, навіть не платив аліменти. А я ж горда, все сама і ти ще побачиш…
Смішно, але думаю, що він і не цікавився більше нами, так, наче нас і не було.
Я працювала за двох, забувши за особисте життя, бо навіщо починати щось, яке все одно так само закінчиться?
У моєї доні було все, що вона хотіла – гарні ляльки, гарні сукні і смачні цукерки. У мене була лише робота і вона.
На роботі все пішло добре і у мене скоро почали крутитися плани про більшу квартиру, гарний ремонт. Тим більше, що Оленка скоро сама захоче вискочити заміж.
Отак потроху я стала на ноги і ще мала запас. Я не витрачала на себе нічого, бо ж навіщо на себе тратити, коли я живу для дитини? Тільки її майбутнє мало значення.
І от мені сорок три роки, дві квартири, накопичення і… кохання!
Ми познайомилися з Сергієм на роботі, новий співробітник, який молодший за мене на десять років. Звичайно, що я почала ставитися до нього, як до чогось такого, що має мати лиш професійний підхід.
Але Сергій почав до мене проявляти увагу: то каву улюблену принесе, то пончики купить і пригостить, то допоможе мені з роботою, то квіти принесе і на стіл поставить.
Коли колеги почали хіхікати. То я вирішила серйозно з ним поговорити:
– Сергію, ти ведеш себе непрофесійно. Навколо купа молодих дівчат, а ти чомусь до мене причепився. Я хоч і твій начальник, але я тобі ніяких поблажок давати не буду, тому не кидай мій авторитет під ноги іншим, а веди себе нормально!
Хлопець образився і звільнився.
Я тоді дуже засумувала. Знаєте, як би там не було, але навіть отака елементарна увага, вона така цінна! Я собі сказала, що трохи помріяла і досить, пора знову в роботу. Видно, це іншим щастить, а мені доля нічого цікавого вже не приготує.
– Доню, – кажу я тоді Олесі, – Коли ти вийдеш заміж і у нас буде онучок? Цей чоловік точно буде мене любити безпам’яті!
– Ма, я лиш на другому курсі!
А потім Сергій знову об’явився!
Зустрів мене після роботи з таким велетенським букетом квітів, щоб всі бачили хто і кому їх дарує. Я вся зачервонілася, як дівчинка! Пішли ми на каву. І я подумала – ну хоч трішечки щастя, ну можна? Донька почала щось підозрювати і мене прямо спитала чи є хтось у мене.
– Так, доню, я дуже щаслива і сподіваюся, ти не проти?
– Ма, та я лиш за!, – сказала донька.
Я їй вирішила не говорити про те, скільки Сергієві років і це було моєю помилкою. Олеся, як побачила, то одразу в штики: – Ти що? Та він лиш через твої гроші з тобою! Ти на себе подивився! Твого віку ще рік-два. А потім він тебе на вулицю вижене! А я тобі нічим не допоможу! Ніколи не думала, що ти мене так розчаруєш!
Виходило, що я її розчарувала. Була найкращою мамою у світі, а тепер хто?
Вона переїхала у нову квартиру, не приходить ні на запрошення, не бере й трубку, а двері мені не відкриває, на повідомлення не відповідає.
Сергій поруч, каже, що хоче аби ми одружилися. А я не можу прийняти рішення. Я не можу без розуміння доньки піти на такий крок. Я не можу бути щаслива, коли вона так про мене думає.
Як мені вчинити правильно?
Фото Ярослава Романюка.
