– Все б добре, – зробила висновок вона,- якби у тебе не було дитини. А на твій причіп мій син має працювати зранку до вечора? Тим більше, що їй скоро поступати, то витрат буде просто незміряно! Я проти того, Петрику, аби ти офіційно в це все впрягався, ти вже мені, Лідо, вибачай, але я жінка пряма і що думаю, те й говорю. Вважаю, що правду краще чути зразу.
Свекруха підняла свою голову і глянула мені просто в вічі, а я що? А я наче перенеслася зі свого тіла десь на люстру і спостерігала, як незнайома мені жінка ходить по моїй квартирі з гарним ремонтом, розповідає мені, гарній жінці, що її синочок, у якого з цього ракурсу вже видно залисини, так от, мамина черешенька, не для того садилася й ростилася, щоб отак пропасти і зачахнути тут.
Моя донька й справді була вже на порозі поступлення в вуз, але вона у мене гарно вчилася і мала всі шанси отримати державне місце. Так, я її ростила сама всі ці роки, бо на першому курсі інституту закохалася сильно, думала, що то на все життя, але хлопець порадив аби я все вирішила сама, а його мама мені дасть і гроші і порадить де.
Батьки мої аж посіріли від того, що я при надії, але були категоричні.
– Виростимо, ти, головне, вчися і більше на ці граблі не ставай.
І я не ставала, бо надто сильно обпеклася. Вивчилася і роботу хорошу маю, батьки мені дуже з Вірочкою допомагали і навіть більше – допомогли придбати власну квартиру, це вже я на свої робила ремонт.
Романи у мене закінчувалися навіть не почавшись, бо я була надто націлена на те, що за зізнанням в любові слідує штамп у паспорті, а не все інше. А кавалери були іншої думки.
І ось так я жила і не погано, але все одно хотілося чоловічого плеча і підтримки, і ранкові обійми!
З Петром я познайомилася на роботі, він був у нас недавно, але мені подобалося, що він такий серйозний і відповідальний, ми почали спілкуватися і поступово дізналися, що у нас багато спільного, бо кожен з нас має улюблену Вірочку свого життя: я доньку, а він-маму, Віру Василівну.
Моя донька спокійно сприйняла те, що Петро буде жити у нас, навіть втішилася за мене, а от його мама вирішила, що її син ще має дочекатися принцеси свого життя, а не мене і нічого, що йому вже сорок років, адже чоловіки з часом стають тільки красивіші.
І ось на цю красу з залисинами я спостерігаю наче згори, а потім чую свій сміх і свій же голос:
– Яка я рада, що ви поділяєте моє бажання казати правду в очі. А правда в тому, Віро Василівно, що у мене більша зарплата, ніж у вашого сина в кілька разів, що моя квартира більша за вашу в кілька разів і моя машина більша за вашу, бо у вас її нема. Тому питання, хто кого забезпечувати буде – воно очевидне. А тепер подивимося за що ж я маю забезпечувати вашого сина? Як придане мають піти ваші претензії щодо мене і моєї доньки? Саме це у вас найцінніше? Я планувала вийти заміж за чоловіка, який мені подобався і поділяв мої погляди, але якщо збоку буде така людина, яка буде його намовляти на мене, то нащо він такий і ви разом з ним мені здалися?
Далі я отямилася вже коли навстіж відкрила двері перед мамою і сином, свекруха не замовкала ні на хвилину, обмовляючи мене, а я радо закрила за ними двері. Як добре, що ця жінка вирішила казати правду в очі і врятувала всіх нас сама того не розуміючи.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
