Та попереджали мене всі, чого ж не попереджали. Але я ж вірила, що такий відповідальний чоловік, такий впевнений в собі, такий добрий, не поведеться. Я ж була на сто відсотків певна, що цього разу мій шлюб буде довгим і щасливим, в ньому будуть діти, кіт і собака, дім за містом…
Звичайно, що перші дзвіночки вже були, як ми тільки поїхали знайомитися з його мамою. Дуже вже вона хотіла дізнатися, як я буду чинити в тих чи інших ситуаціях.
– А якби так виявилося, що в Павлика не може бути дітей?, – питала вона, примруживши очі.
– Павло казав, що він здоровий, – захвилювалася я, бо в свої тридцять сім таки хотіла мати своїх дітей.
– А якби не було, то щоб ти робила? Покинула б його?
– Не знаю, важко отак сказати, як би зробила, бо на словах можна одне думати, а на ділі все може бути по-іншому, – відказала я.
Я звикла казати правду і такого ж хочу від іншої людини. Так було на початку наших стосунків з Павлом.
– Я шукаю чоловіка, а не пригод. Якщо ти тільки погуляти, то не займай мій час, його в мене й так не багато, – сказала я йому і для нього це теж виявилося плюсом.
– Я радий, що ти все сказала прямо. Я втомився вгадувати, що в жінки на думці і чому вона вчинила не так, як казала.
Я думала, що ми ідеальна пара, доки мама Павла не почала різко бігати по лікарях, тому замість побачень, чоловік пропадав біля мами. Так тривало два місяці і тоді я поставила питання прямо – що взагалі відбувається?
– Якщо твоїй матері потрібен догляд, то для того є відповідні люди, а ти добре заробляєш.
– Ти пропонуєш маму на когось чужого лишити?, – обурився він.
– А ти пропонуєш аби я за твоєю мамою доглядала? Вибач, але я хочу доглядати за своїм малюком.
Він хмикнув і пішов геть. Не було його кілька тижнів. На дзвінки не відповідав, на повідомлення також, тому я вирішила не чекати, а знайти чоловіка для якого я буду на першому місці і наша сім’я, а не мама чи тато. І не треба думати, що у справжнього чоловіка пріоритети мають бути інші. Ні, найперше дружина, далі дитина і далі тато, і мама. Бо якщо інакше, то отаке відбувається, як з Павлом – з усіх боків хороший, а в сорок три роки не має ні дружини, ні дітей.
І ось я сходила на одне побачення, на друге, переписуюся активно з іншими, як мені телефонує Павло, щоб ми зустрілися.
– Це правда, що ти зустрічалася з іншими?, – питає мене.
– Так, ти ж пропав, не пишеш, не телефонуєш, що я мала думати?
– Якби ти мене любила, то б почекала.
– На що саме?
– Коли ти пройдеш перевірку?
– Яку ще перевірку? Ми що на якійсь грі?
– Таку. Мама завжди таке влаштовує, якщо жінка мене любить, то вона буде на мене чекати. Мама про тебе сказала, що ти й тижня не пробула аби хвостом не крутити, а якби мене любила, то би кілька місяців сиділа вдома.
– Знаєш, твоя мама права, якби мені було вісімнадцять, то я би сиділа дома під сумну музичку і думала про тебе. А мені в два рази більше і я думаю про своє майбутнє. Я в ігри не граю, я ж тобі казала.
– Все одно, ти не пройшла перевірку, отже, ти мене не любила. Прощавай.
Я лиш очима закліпала, бо ще й мене знайшов крайньою! Тепер я не дивуюся, чому в такого прекрасного чоловіка немає родини, бо все мама не може вибрати переможницю. Тільки мені цікаво – а чи така буде? Як ви думаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
