То були звичні посиденьки з моєю найкращою подругою і звичні теми для обговорення, тільки цього разу все було по-іншому. Подруга вперше сказала правду про своє життя, але я не змогла їй пробачити цього. Та й ви б не пробачили, якби вчинили так, як я.
Оля була завжди красивіша в нашій парі, тому й кавалерів мала більше, але вийшла заміж з «розумом», як вона казала. Її чоловік був старшим за неї на п’ятнадцять років і носив її на руках, буквально, на всіх фото він тримав її на руках.
Я теж вийшла заміж, але за одногрупника, бо чекала від нього дитину. Весілля було скромне, жили в гуртожитку сімейному, батьки не мали звідки нам допомогти. Тим разючішим було багате життя моєї найкращої подруги: чоловік дарував їй квіти просто так, прикраси, вони об’їздили пів світу разом, а я хіба на дачу до свекрухи. На квартиру збираємо вже десять років і толку з того мало. Чоловік більше часу на роботі, ніж удома.
Але останньою краплею стало те, що в будній день Оля виставила фото величезного букету з написом: «Думаю про тебе, моя любове».
Коли мені подарують бодай квітку просто так?
І я тоді висловила все чоловікові. Слово поза слово і вже вороття назад нема. Взяла дитину і поїхала до матері.
Але моє життя кращим не стало, мама капала, чого це я хорошого чоловіка покинула, а далі ягідки – Коля одружився!
Я думала він прийде з таким букетом квітів, скаже, що купить нарешті квартиру і ми будемо щасливі.
Потягнулися довгі сірі дні.
Ми зустрічалися й далі з Олею, пліткували про спільних знайомих, але того дня вона була якась задумана.
– Ти чому сумна? Чоловік подарував не ту прикрасу?, – спитала я її весело.
– Чого ж, ту, я ж йому завжди кажу, яку хочу. Великі подарунки він мені дарує тільки тоді, коли виганяє з квартири.
– Що?
– Так, коли просить вибачення, тоді й прикраси і поїздки за кордон. Я вже звикла.
– Я думала у вас все гаразд.
– Та яке гаразд? З самого початку це все було, казав, що я в його домі і маю слухатися. От і слухаюся.
– Але ж можна розлучитися, як я. Ти ж маєш мати гідність.
– Не сміши мене. Я хочу мати де жити і смачно їсти, а ти чим похвалишся? Та й взагалі, чому ти чоловіка покинула, він у тебе був вірним, все для сім’ї робив.
Я втратила дар мови. Я ж покинула чоловіка через неї! Я так їй і сказала, що якби вона менше хвалилася переді мною, то я б і не подала на розлучення.
– Я ж думала, що ти чудово живеш і сама так хотіла.
– То ти мені заздрила? Ввесь цей час і ще й подругою називаєшся?
А вона мені була подругою? Замість того аби все чесно розказати, вона грала роль, аби всі хотіли бути як вона, а потім таке каже? Ще й не думає розлучатися, геть не має гордості. Та на її місці порядна жінка так би й вчинила, коли її щось не влаштовує.
Тепер думаю чи не перепросити Миколу? У нього ще нема дітей у тому шлюбі, може, якраз мені пощастить?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
