Наш шлюб батьки чоловіка не сприймали і не приймають досі, адже вони такі освічені та шановані у місті люди, бабусі та дідусі були професорами та викладачами, науковцями, лікарями та музикантами.
А мої “прості фермери” у селі, не вчені, ото і всього, що землю тримають і ферму свою мають. Хоча це все й не так. У мене батьки мають освіту, обоє люди шановані і наша сім’я заможніша за сім’ю чоловіка. але доводити це нікому.
Я й сама також маю і освіту, і роботу. Заміж виходила з любові. Але свекрам це не доведеш. Вони навіть у день весілля нас не привітали, я їх бачила лише один раз – коли чоловік водив мене знайомитись. І ми там пробули хвилин сорок.
Батьки чоловіка сиділи з кам’яними обличчями. Розмова не клеїлася, мені було ніяково, тому я впросила чоловіка якнайшвидше звідти піти.
– Та яка різниця, подобаєшся ти їм чи ні? Головне, що я люблю тебе, а все інше це дрібниці. Жити ми будемо окремо, – заспокоював мене чоловік.
Розписалися ми майже рік тому. За цей час свекри так і не змирились. Вони взагалі вдають, що у їхнього сина немає дружини.
На свята вони запрошують лише його, наші запрошення ігнорують. А ось чоловік до них їздить – це ж його батьки, він не може просто так перервати спілкування. Тільки раніше мене це не стосувалось якось. Якщо були великі вихідні, то я їхала з друзями на відпочинок десь за місто. А на маленькі свята знаходила чим мені зайнятися вдома.
Новий рік ми з чоловіком збиралися відзначати разом, лише вдвох. Я вже придумала, що готуватиму, мала плани. Але чоловік мене приголомшив звісткою, його на два тижні у відрядження посилають на інший кінець країни.
Він виглядав не менш засмученим, ніж я. Це було сказано за три дні до свята, тож я навіть не встигала домовитися з начальством та поїхати до батьків.
Чоловік мене заспокоював, мовляв він повернеться і ми влаштуємо наші власні свята. але мене це мало радувало.
У переддень Нового року мені подзвонив один із співробітників чоловіка, з яким він дружить, і запитав, чи можу я дати чоловікові телефон, а то той до нього додзвонитися не може.
Я щиро здивувалась, адже він з його бригади і вони ж десь там у разом. Але той здивовнао сказав. що він, як і всі інші чоловіки з бригади вдома.
Я одразу набрала чоловіка, а той мовив скоромовкою:
– Щоб ти не надумувала зайвого, я зараз у батьків, не міг їм відмовити, вони дуже просили відзначити свята із ними. Ми до бабусі в село поїхали. тут у горах зв’язок не дуже. Але ти не переймайся – я приїду і ми з тобою все відзначимо.
А мені не треба “все і потім”, мені, мабуть, уже від чоловіка взагалі нічого не треба.
Винесла зі своєї квартири його речі відправила фото, аби хтось із друзів його оте все забрав. Зрештою – дім мій. А свята? Я додому поїду до сім’ї.
02,01,2023
Головна картинка ілюстративна.