Я дивна. От що я почула від власної доньки нещодавно. Росла вчилась, то мама було й нормальною, а тепер я дивна, як виявилось.
— Я не розумію чого ти так реагуєш. Та інша б стрибала від щастя. а ти на порожньому місці бурю здійняла, мамо. Май ти совість.
От так мені і каже прямо на святі і при всіх гостях. Чому? Бо я побачила що то вона мені у тій коробці принесла, знайшла в інтернеті ціну і тут же той дар вернула.
Але давайте я із самого початку все розповім і впевнена, що до кінця розповіді ви не тільки зрозумієте а і підтримаєте отой мій учинок.
Я все життя була практичною жінкою. Завжди вміла розраховувати гроші, правильно планувати витрати. І не щиро люблю, коли порушується рівновага.
Особливу увагу я приділяла подарункам. Я завжди вважала, що подарунки мають бути рівноцінними. Якщо я витратила певну суму на подарунок для когось, то логічно, що для мене має бути подарунок такої ж вартості.
Вважаю, що це є справедливо! Чому хтось має отримувати більше, а хтось – менше? Як я можу прийти із вазою за тисячу гривень до людини, що вручила мені браслет за чотири тисячі?
Ще з молодості я дотримувалася цього принципу. Якщо мені дарували якусь річ, я завжди питала її реальну ціну, щоб потім віддячити рівноцінно. Я не люблю сюрпризів, мені важлива чесність та баланс.
Рідні і знайомі навіть чеки приносили мені. То не було чимось неправильним і нерозумним. Навіть замовляли що їм придбати. Ніхто не ображався:
— Галю. я тобі фужери за вісімсот гривень узяла. Придбай мені такі ж. але з блакитною облямівкою, гаразд? – от так між нами було.
Але моя дочка цього не розуміє. Вона завжди була іншою, не такою раціональною і продуманою, як я. Їй байдуже скільки коштує подарунок, для неї головне – увага.
Вона навіть намагалася мене обдурити! Якось купила мені дорогі чоботи, але сказала, що вони коштують копійки. Я знайшла ціну в інтернеті – і що? Мені стало прикро! Це виглядає так, ніби вона спеціально хоче поставити мене в незручне становище.
А тепер вона ще й заміж вийшла за заможного чоловіка. Гроші для неї тепер не є проблемою, але я не можу змінити своїх принципів! Її свекруха подарувала мені цінну річ, а тепер я маю щось рівноцінне купити у відповідь. Інакше це виглядатиме ганебно!
Але як я можу дозволити собі такий подарунок? Щоб купити щось подібне, мені доведеться витратити всю зарплату! Дочка пропонує допомогти грошима, але це ще гірше – значить вона мене утримує? Я такого просто не витримаю.
Тепер наближається день народження її свекрухи, а я просто не знаходжу собі місця. Дочка каже, що я перебільшую. Але ж я не можу просто взяти і подарувати дешеву дрібничку, коли мені зробили дорогий подарунок! Адже це неправильно!
Останнім часом я загалом перестала любити свята. Я не отримую від них радості, тому що для мене це не просто застілля, а серйозний обмін, який має бути рівним. А дочка, вона дивиться на мене з нерозумінням і навіть з жалем.
ось, відзначали ми мій день народження. Принесла вона мені у коробці туфлі. Знаєте, ще й як зробила – коробку узяла іншу. а туфлі в ній – дорогі.
Так от я прямо при гостях їй ті туфлі і повернула. П’ять тисяч? смішна чи що? тут аби свасі придбати за 24 щось, бо та мені таку кавомашину принесла, а тут ще на п’ять тисяч у борги заходити бо у доньки іменини скоро? Оце вже ні.
Донька ображається. каже, що я перебільшую і надто згущую фарби. Але ж де?
Але ж я маю рацію, правда? Де тут перебільшення?
Головна картинка ілюстративна.
