Я заглянула в нашу скарбничку, аби відкласти певну суму із зарплати на весілля доньки Ніни, але побачила, що купка помітно зменшилася. Дивно, взяти частину грошей могла тільки Ніна, хоч і майбутній зять Артем часто бував у нас і також віддавав частину своєї зарплати мені в спільну скарбницю, але він обов’язково сказав би мені. Такий вихований інтелігентний хлопець. Про такого не одна дівчина мріє. А ось моя Ніна… З дитинства дочка була примхлива й неслухняна. То більше схоже на неї.
Я вирішила не телефонувати, а дочекатися Ніни з роботи (вона працювала адміністраторкою в ресторані) і розпитати.
– Мамо, а чого я повинна тобі звітувати?! Маю право! Бо я із зарплати відкладаю більше, ніж ти зі своєї пенсії.
– Он як ти заговорила. Артем хоч знає, на що ти їх потратиш?
– То моя справа!
Я тільки зітхнула. Ніна – моя єдина дитина. Вона появилася на світ, коли мені було вже далеко за тридцять. Чоловік був старший за мене на вісім років, а минуло вже дванадцять, відколи його з нами нема. І мені нелегко було самій впоратись із норовливим характером дочки. Тому я так раділа, що в неї появився такий спокійний та уважний хлопець, і ставилася до нього, як до рідного сина.
Артем також зростав у неповній родині. Він утратив маму в підлітковому віці і до повноліття жив із батьком. Можливо, тому так добре ставився до мене й частіше був на моєму боці, що дратувало мою доньку.
Наприклад, Ніна хотіла якнайскромнішого весілля, а я вважала, що воно має бути пишним, бо це найкращий незабутній день у її житті. До того ж вона в мене єдина донька. Артем мене підтримував, а Ніна ображалася.
Якось, повернувшись від сусідки, я стала свідком сварки між Ніною та Артемом. Він спитав, що це за молодий чоловік проводжав її до під’їзду. Ніна щось нервово відповіла і в свою чергу запитала:
– А ти чого без попередження приходиш?
– Хотів попрощатися, бо на кілька тижнів їду з колегами у відрядження.
– І серед твоїх колег буде, звичайно, Поліна?
– Так, і що тут такого?
– А те, що тобі можна, а мені не можна з колегою пройтися.
– Ніно, то просто скажи, що це твій колега, чому зразу все в сварку переводиш?
Я не хотіла втручатися, але все ж, коли Артем поїхав, спитала доньку, кого він мав на увазі.
– То був Антон.
– Той Антон, через якого ти стільки сліз пролила, коли він тебе зрадив та одружився з Лідою?
– Ліда Антона кинула, коли його з роботи звільнили. Він ніде не зміг влаштуватися і почав працювати вантажником на ринку. Я ледь його впізнала, настільки він опустився, а був таким класним кухарем.
Мені стало жаль Антона. Я попросила рестораторку взяти його на роботу, навіть поручилася за нього.
А щоб він мав пристойний вигляд, коли йтиме на співбесіду, позичила йому гроші на одяг.
– Отакої! Ми ж збиралися піти з Артемом замовити костюм на весілля, – нагадала я доньці.
– Ой, мамо, не знаю, з ким я ще буду.
Антон тепер щодня проводжав Ніну додому.
– А що ж ти Артему скажеш, доню? – не витримала я.
– А ось так прямо зараз і скажу, що я тепер з Антоном.
Але в слухавці Ніна почула жіночий голос з Артемового телефону і не стала слухати до кінця. Дочка зайшла в Інтернет, а в Інстаграмі побачила кілька фото молодих людей з фірми, де працював Артем.
На одному з них хлопець обіймав за плечі молоду дівчину. Ніна почала зловтішатися, так як трапилася нагода посваритися з нареченим нібито через ревнощі.
Я хотіла сказати доньці, що хто зрадив раз, зрадить і вдруге. Але хіба ж вона почує?. І життя за неї я не проживу. Хай вчиться на своїх помилках. І як у воду дивилася, коли Ніна сама, без проводжальника, прийшла з роботи і крізь сльози розказувала, що Антон повернувся до Ліди.
– Вона була з подружками в ресторані. Сказала, що цю страву вмів так приготувати тільки її чоловік Антон, на що офіціант відповів, що їхнього шеф-кухаря також звати Антоном. Так вони й зустрілися.
Хоч Артем і повернувся з відрядження, але не телефонував, не навідувався, бо вже сороки на хвості принесли йому звістку, що не раз бачили Ніну з Антоном, і він включив ображеного. Ніна також все збиралася чесно розповісти про Антона, та ніяк не відважувалася.
Аж тут все розв’язалося ось яким чином. Ліда вдруге кинула Антона. Їй потрібні були тільки його гроші, а він ще не встиг стільки заробити, щоб задовільнити всі забаганки Ліди. Антон знову почав в чарку заглядати, вилетів з високої кухні, як корок із пляшки, подався знов у вантажники.
На щастя, Артем не вмів довго ображатися. Вони помирилися з Ніною. Готуємося до весілля.
