Сина я виростила сама. Чоловіка не стало коли він ще геть малим був а нового я шукати не стала. Все ж такого, як мій пашка покійний я не знайду, а вільні на той час були лиш ті з ким жити не захотів ніхто. На одружених я навіть не дивилась. Хіба буде щастя на чужому нещасті? Ото сама я свого Дмитрика і піднімала.
Не просто так я життя прожила: змогла виростити гарного чоловіка. Дімка здобув освіту, влаштувався на добру роботу. А на 25 році його життя і трапився цей випадок.
Напевно, він на роботі й познайомився. бачу, став загадковий, зникає вечорами, говорить по телефону з кимось довго. Звичайно, спочатку мені не було відомо про те, з якою жінкою зустрічається мій син. Хлопець ходив на побачення та виглядав щасливим.
Я його не раз просила нарешті познайомити зі своєю дівчиною. А він усе відмовки вигадував. “Прозріти” допоміг випадок. Якось, я з колегою поверталися додому. По дорозі забігли до магазину продуктового у іншому районі міста. От там і зустріли Діму мого, та його кохану. Я її впізнала одразу, адже вона була невісткою моєї доброї знайомої.
У цієї Діни, дівчини Діми, був чоловік. Приблизно рік вона жила з чоловіком і зустрічалася з Дімою. Дітей вона залишала з мамою свого чоловіка. Вона жила з ними.
Дімка швидко познайомив мене із Діною і поспішив піти, сказавши що кудись спізнюється.
— Дімочко, — намагалася переконати я сина, — Це ж неправильно. У них же з чоловіком сім’я, діти, а ти її руйнуєш. Вона до тебе на побачення бігає, а з її дітьми свекруха сидить. Хіба ти можеш бути впевнений, що коли ви одружитеся, вона і тобі роги не змайструє? Те, як вона зараз робить зі своїм чоловіком, може багато про що розповісти.
Діма був незадоволений моїми словами і одразу сказав:
— Я її дуже люблю, мамо. Така у нас доля, зрозумій.
Діма зібрався та поїхав. Я вважала себе винною, і намагалася поговорити з Дімою. Навіть до Діни тієї зверталася просила не ламати моєму сину долі. Говорила, пояснювала їй, просила якщо любить так його, то аби відпустила.
Коли я зрозуміла, що вдіяти нічого не можу, то одразу сказала сину, що він мусить обрати хто йому дорожчий. Чесно? Я вважала, що він і не задумається над відповіддю і вибір очевидний. Я ж у нього душу, здоров’я, життя своє вклала. Однак, син мій зібрав речі і лиш сказав із сумом:
— Шкода, що ти нічого так і не зрозуміла, мамо.
П’ять років минуло. Спочаткуя з сином геть не говорила, але він телефонував, то я вже трубку брала, бо ж все одно переймаюсь, як у нього справи, дитина ж моя, як не як. Пробував мені щось про діну свою розповідати, але я такого чути не хотіла, ні про її діток, ні про спільних їхніх хлопчиків. Він одного разу мені привіз їх, каже: “знайомся, мамо, то онуки твої”. Так я двері прямо перед ним і закрила, сказала, що коли знайде жінку нормальну, тоді і будуть у мене онуки, а так я знати нікого не бажаю.
Сестра моя говорить, що так не можна і просить сина свого простити з онуками бачитись, бо ж старість на носі і я геть сама лишусь. Але вона навряд розуміє. що говорить.
Я не приймала і не прийму цю Діну. Я бажаю сину тільки щастя і зачекаю поки він не зрозуміє, як помилився.
Хіба я не права?
09,03,2023
Головна картинка ілюстративна.