Я коли виходила заміж за чоловіка, який був на багато років старший від мене, розуміла, що в майбутньому можуть бути якісь труднощі. Але ж у нас було кохання, а кохання ж засліплює часом. Просто хочеш бути поруч із людиною і більше нічого для тебе не має значення. Так було і в мене. Я покохала його усією душею і вік мені був не завада.
Так, він був одруженим, але вони з дружиною за тридцять років шлюбу уже жили швидше за звичкою, ніж по любові. А я кохала. І хотіла бути з ним, щоб не було. Тож усе зробила, аби стати його законною дружиною і повноправною господинею великого заміського будинку.
Я йому, навіть сина подарувала через рік після розпису. Він тримав малого на руках і плакав. Усе повторював, що вже тричі дід і ніколи не думав, що зможе стати татком.
На щастя ми прожили лише 12 років, а потім Гоша занедужав. Відношення до мене стало як до чужої людини. Він не хотів мене ні бачити, ні розмовляти, що вже говорити про прості добрі розмови.
Якось чоловік побачив через вікно, як мене колега підвіз до будинку. Поки я зайшла у дім, Григорій встиг зателефонувати усьому білому світу і розповісти, що ледь не на гарячому мене зловив.
Розлучились. Син, якому було одинадцять вирішив, що саме я виною тому. Довго зі мною не розмовляв і все хотів жити з татом. Але той не горів бажанням виховувати сина. Пояснив усе просто – я старий і хочу спокою. Ага. У сімдесять п’ять прямо старість прийшла неочікувано!
Я залишилась одна із сином. Добре, хоч мала подаровану ним однокімнатну квартиру. Ту що він мені купив, коли ми лиш зустрічались.
Десять років минуло. він живе з першою дружиною. Моя доля і доля сина його не цікавить. от тобі і любов, от і забезпечене життя.
Фото ілюстративне – pexels.
