fbpx
Історії з життя
Я купила торт. Дорогий. На замовлення. Дві тисячі шістсот гривень. Ну чесно – не дешево, а він приторно солодкий, неможливо їсти. Всі поколупали в тарілках – і відклали. Нікому не сподобався

Я купила торт. Дорогий. На замовлення.

На світлині він виглядав чудово, а на ділі – ну так… Дивно.

На смак – взагалі приторно солодкий, неможливо їсти.

Всі поколупали в тарілках – і відклали. Нікому не сподобався.

Я заплатила гроші мовчки. Дві тисячі шістсот гривень. Ну чесно – не дешево.

З боку кондитера не було запиту на критику, тому я не давала зворотний зв’язок.

Він запитав тільки:

– Торт привезли вчасно? Не пом’яли?

– Вчасно, – відповіла я. – Не пом’яли.

От і все. Поговорили.

За дві тисячі шістсот я купила собі знання, що до цього кондитера я більше ні ногою. І якщо хтось запитає: “Що це за торт?”, Я відповім: “Це від оцього кондитера. Не рекомендую”.

І раптом через тиждень кондитер раптом запитав: “Ну як вам торт?”

Я зраділа. Мені не хотілося його ображати, але дати розгорнутий зворотний зв’язок хотілося.

Я сказала: “Знаєте, він був занадто солодкий, нудотний, ягід зовсім не відчувалося” і надіслала фотку, де у гостей повні тарілки нез’їденого торта.

І кондитер відповів: “Спасибі вам, що робите мене кращим”.

І на завтра надіслав мені палетку зефірок ручної роботи, ніжних і смачних, з запискою: “Дайте мені ще один шанс”, і макарунки (пироженка такі), де був принт у вигляді котика зі “Шрека” з очима своїми, типу вибачається.

Я розсміялася.

І з радістю дала і другий, і третій шанс, тому що всі ми – люди, ми створені для помилок, по щаблях яких ми йдемо до усвідомленості.

І я теж жива людина, і можу помилятися.

І я хочу, щоб, коли я помилюся, у мене був би другий шанс.

Ця думка гріє мене і допомагає впоратися зі страхом помилок.

Цей текст не про кондитерів, а про те, що якби люди вміли розмовляти про свої почуття з повагою до чужих кордонів і емоцій, ми б не так боялися помилятися і питати про свій торт: “Вам сподобалося?”

Тому що несмачний торт – це не гарантований провал, пляма на репутації і мінус один клієнт, а можливість дізнатися про свої слабкі місця, стати кращими і лояльність, заснована на повазі, коли ти бачиш, як людина використовувала шанс виправити свою помилку.

Я читала якось інтерв’ю зі Сильвестром Сталлоне. Він розповідав там про свого пса Буткуса.

У Сталлоне в житті був зовсім безгрошовий період: 26 років, немає роботи, немає грошей, немає перспектив – зате є одні штани, які спадають з нього від того, що Сильвестр худющий і вічно голодний, і ще є пес, який любить його без жодних умовностей.

І ось його особисте “дно” сталося в день, коли він продав цього пса (кращого друга) за 15 баксів. Тому що їсти не було що.

А потім сталося справжнє диво – сценарій “РОККІ” і блискавична популярність Сталлоне.

Його перший гонорар склав 15 тисяч доларів. Величезні грошищі для людини, яка звикла підробляти за п’ятірку.

Схопивши гроші, Сталлоне насамперед побіг до нового господаря Букліса, щоб викупити його.

Але той був хитрим дядьком, за злетом Сталлоне стежив, і тому сказав:

– Хочеш назад свою собаку? З тебе 15 …

– Доларів?

– Тисяч доларів!

Сталлоне, не замислюючись, віддав весь гонорар і повернув друга. І вони довго були щасливі тим, що вони є одне в одного.

А в інтерв’ю Сталлоне потім скаже: “Він вартує кожного відданого за нього цента, друзі”.

Просто хотіла сказати, що нашу особистість багато в чому визначає те, як ми виправляємо свої помилки.

Автор: Ольга Cавельєва.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook