Ми з сім’єю живемо у нашому заміському будинку. Великому будинку… З ділянкою, деревами, квітковими клумбами, полуницею, малиною – все просто чудово.
Коли з чоловіком ми розписалися, то оформили іпотеку і взяли однокімнатну на виплату. Маємо сина. Підростає вже. Але нам стало тісно.
Ми вирішили придбати будинок. Хотіли невеликий, без ремонту, бо з грошима було туго. Водночас і будувалися б паралельно. І вийшов би у нас справжній дім мрії! Як у казці.
Ну ухвалили рішення і одразу ж придбали. Стали будуватися. На відпочинок не їздили, морів у очі не бачили, все вкладали у будівництво, залили фундамент. Після свекруха почала допомагати — продала будинок бабусі, а гроші нам подарувала. Ми за них стіни звели, на дах навіть лишилося. І мої доклали ще.
Все нічого, але для житла він був ще непридатний. Ще довелося збирати. Донька згодом народилася. Залишили дитину шести місяців на батьків і на заробітки поїхали. Закінчили обробку, вона була чорнова. Але на підлогах уже був лінолеум, оштукатурили стіни, раділи як діти.
Мої мама з батьком стали пропонувати, щоб ми будинок цеглою обклали. Хороша ідея. Адже свекруха нам допомагала з дитиною сиділа. Навіщо відмовлятися від цілком справедливої допомоги? Дали добро.
І так моїм батькам сподобалось будувати і добудовувати. І вони поводилися так, наче не добудували будинок, а з фундаменту звели. Я помічала, що в моєму дворі вештаються сторонні люди. Батьки стали запрошувати до нас своїх друзів – будинком хвалилися. Ми прийдемо з роботи та бачимо їх у себе вдома. П’ємо чай, а двором незнайомці ходять. А потім батьки стали нам вказувати, як треба, як не треба, що робити, що ні. А у нас свої плани та бажання.
Коротше кажучи, не знайшли ми спільної мови в результаті. Вони, бачите, красу наводили, наводили, а ми шпалери звичайні і ті доклеїти не в змозі.
Поміняли на дверях замок, а їм дублікат вирішили не віддавати. Діяли різко та прямо. А що робити? Ми все життя вклали в цей будинок, хочемо пожити для себе як нам зручно, а ремонт закінчувати, коли з’явиться вільний час і гроші на те, що нам потрібне. Це наше життя та наш будинок. Що хочемо, те й робимо. А вони, як захочуть, нехай у гості до нас приходять. І тоді ми будемо раді. Хіба не так?
