Я легко й плавно йшла коридорами Палацу одружень, поки раптово не зіткнулася з Нею, цією дамою, що несподівано вигулькнула з-за рогу бічного коридору. З рук ледь не випала тека з документами, інстинктивно-ввічливо я встигла сказати «ой, вибачте», та у відповідь почула «протри краще очі». Вона пішла не озираючись, впевнена в своїй правоті, а я на мить остовпіла. Зі мною ще таке не траплялось ніколи за прожитих тридцять спокійних і безхмарних літ.
Чи ж я така особлива? Та ні, зовсім звичайна, щоправда, завжди була й залишаюся лідеркою в колективах – від дитсадка до церемоніймейстерки РАЦСу. На роботі мене поважають, чоловік кохає, син розумником зростає. Сама ж я, без зайвої скромності скажу, приваблива й комунікабельна, стежу за собою, вдягаюся зі смаком, а яка господиня, то можуть колежанки сказати, коли я їх своїми фірмовими тортами пригощаю.
У той день я також не поскупилася на торт – спекла його напередодні з нагоди випускного в четвертому класі, де навчався мій син Артемко і закінчив круглим відмінником. Але колежанки сказали: хай торт буде на десерт, бо сьогодні виставляється прийнята вчора на роботу Карина. Яке ж було моє здивування, коли в новій співробітниці я впізнала вчорашню невиховану даму!
Зусиллям волі я змушувала себе приховувати розчарування, незадоволення і почуття заздрості, адже мої колежанки переключили всю свою увагу на Карину, ловили її кожне слово. Виявляється, її чоловік Аркадій – керівник мережі ресторанів, і відпочивати цьогоріч поїдуть на Мальдіви, а минулого літа були на Карибах. Пригощала вона нас м’ясним рулетом, рецепт якого запозичила в знаменитого італійського кухаря. Від торта Карина відмовилася, бо ж некорисно для фігури, та й мені порадила менше їсти солодкого, щоб покращити колір шкіри обличчя, і порекомендувала свого косметолога.
Мене вже ніщо не тішило, все більше дратувала Карина, якій від мене неочікувано перейшла пальма першості. Виглядала вона, насправді, шикарно в одязі, ніби щойно з голки. Чоловік приїжджав за нею на крутій машині. Моїх колежанок додому тепер підвозила тільки Карина, в мою стару таратайку ніхто не поспішав сідати, хоча вона в гарному стані, так як мій Борис працює на СТО і за нашу ластівку постійно дбає.
Вдома я почала чоловіка пиляти, що час нам купити нове авто, щоб утерти носа Карині. Чоловік дивувався з мене, казав, що я, мабуть, запрацювалася і верзу дурниці, бо звідки гроші навіть на вживану BMW, натомість запропонував відпочинок у Карпатах. Але з моїми амбіціями вже в Куршавель хочеться, щоб було чим на роботі похвалитися, хоч нам ні крута машина, ні дорогий курорт не по кишені. Тож я почала задумуватися про позику. Коли обдзвонювала банки, Карина випадково почула мою розмову. А в обідню перерву, ніби між іншим, почала розмову про психологію бідності, коли люди залазять у борги.
– Я залучаю багатство за допомогою фен-шую, – Карина принесла нам книгу з китайського містичного вчення, – читайте, дівчата, і змінюйте обстановку вдома.
Я перша вхопила її, щоб якнайшвидше вивчити теорію, а на практиці вихідними, замість обіцяної Артемку розваги в парку, змушувала чоловіка переставляти меблі, щоб активізувати зону багатства.
А Карина тим часом не тільки своїми статками хвалилася, а й почала про успіхи її сина, однолітка мого Артемка, розповідати, як він чудово на піаніно грає. Тож і я вирішила свого чимскоріш до мистецтва залучати, записати на танці чи малювання, хоч син того не бажав, а чоловік за нього заступався і вважав, що я вже перейшла межу в цих перегонах із Кариною.
До чого б усе це дійшло, навіть не уявляю. Чоловіка я не слухала, на синові бажання не зважала, все робила, щоб повернути собі авторитет у колективі. Якби не один випадок, хтозна-коли б я прозріла.
У суботу я пішла по магазинах, щоб свій гардероб оновити. Ціни кусалися. Знічев’я я забрела в крамницю вживаного одягу та аксесуарів. І хто б міг подумати, що тут я побачу знайому пару, яка перебирає брендові речі з Італії. Я швидко пішла, щоб мене не помітили. «Так ось, звідки беруться блузки із Франції, сукні з Мілану», – не могла я уникнути негарного почуття зловтіхи.
Свій тридцять перший день народження я задумала відзначати в колективі. Просила Бориса замовити страви в одному з ресторанів, якими «керував» чоловік Карини. Ввечері Боря ошелешив мене новиною:
– Ти казала, що Аркадій володіє мережею ресторанів, а він просто водій керівника цих закладів, і машина в нього – службова. Не віриш – прямо запитай Карини, і вгамуй задля авторитету свій надмірний апетит на коштовні речі.
Опинившись наодинці з Кариною, я тихо запитала її, навіщо вона вихвалялася тим, чого і близько нема в дійсності.
– Хотіла справити на всіх враження, – почула я чесну відповідь.
Я не ділилася з колежанками своїм «відкриттям» і більше не прагнула лідерства.
