Мабуть, це в нашій родині спадкове – закривати стратегічні запаси солінь і варень в промислових масштабах. Я могла зрозуміти бабусю, в її час це дійсно було необхідно робити на всіх, а сім’я була велика – у бабусі троє дочок і син, та ще братів двоє зі своїми сім’ями. Там був справжній бригадний підряд, до якого підключалися всі.
Але тоді, повторюся, їдців була повна коробочка, та й в магазині нічого купити не можна було. Тому до літа від всіх закруток тільки банки залишалися, готові прийняти в себе нову партію огірків, помідорів і всякого лечо та варення.
Мама теж завжди робила закрутки і вони нас дуже виручали в дев’яностих. Тоді своя дача була просто порятунком – що картопля, що огірки, що ягоди. На цьому всю зиму виживали, бо в магазинах все було, але грошей на це жодного разу не було. Тоді теж за зиму все з’їдали, тому що відварити картоплю, відкрили огірки – ось тобі прекрасна вечеря. Ситно, смачно і без фінансових затрат.
Але мама цю звичку з непростих дев’яностих досі не може перемогти. Досі щоліта у нас вирощується усе під ряд. А закривається в банки стільки, що можна увесь наш під’їзд разом з дворовими собаками прогодувати. Тільки ось свою актуальність така процедура вже втратила.
У моїй родині огірки йдуть тільки на салати, так їх ніхто не їсть. Ну, я можу із задоволенням раз в кілька місяців з’їсти просто з картоплею солоний огірок, але це скоріше так, каприз. Чоловікові консервацію взагалі не можна за станом здоров’я, а дочка моя їсть тільки свіжі салати і до баклажанів рід томатною пастою її і пряником не заманиш. Вона і варення не їсть, як і я.
Так що нам трьох баночок варення і трьох літрових банок огірків вистачає майже на рік. Але у нас вся комора заповнена консервацією. Вже і колегам роздавали, і друзям, але нікому не потрібно. Деяким банкам років по п’ять вже. Куди їх дівати скажете? Мама одна теж не дуже ці закрутки їсть, зате щорічно робить нові.
Я мамі сказала, що моє терпіння скінчилося і я більше не беру участі в цьому. Мама мені не повірила, а даремно. Я просто не поїхала до неї займатися закрутками. Ось взяла і не поїхала.
Спочатку мама мені надзвонювала, потім писала обурені повідомлення, зміст яких зводився до того, що їй одній не впоратися, вона одна не впорається, їдять всі, а працює вона одна, все в такому дусі. Я їй відповіла, що і не потрібно того робити від слова “зовсім”. Треба спочатку доїсти те, що вже накрутили, поки там все не пропало, а потім вже думати про поповнення запасів.
Що ви думаєте? Цю пані не переробиш. Вона таки впоралась сама і привезла нам з дачі купу салатів огірків і помідор. Разом банок з тридцять буде. Занесла все в дім мовчки і пішла. Напевне думала що я буду її наздоганяти. Але ми з чоловіком зробили по іншому. Узяли все це добро у багажник і відвезли за маминою адресою. Виставили рівними рядами перед дверима і поїхали додому.
Мама мені повернувшись зі сльозами почала говорити щось про моє виховання, а їй просто сказала, що воно мені не потрібне зовсім. Ставити нікуди, у нас воно не їсться.
Як ще пояснити людині, що нам оте усе просто не потрібне. Не їмо ми його. Нема кому, навіть. Мама ображена і мені її шкода. Каже, що і дача нам тоді не потрібна, якщо там нічого вирощувати не будемо, адже все ж на консервацію ішло.
Я запропонувала їй відвести пів городу під сад в якому між дерев насіяти трави шовковистої і побудувати альтанку для відпочинку, поставити шезлонги і відпочивати. Чули б ви мою маму. У неї в голові не вкладається, як так можна. А город? Запитую, нащо ж він їй – мовчить.
От невже в усіх такі мами? мені свою щиро шкода. Вона старається і трудиться, але як же їй пояснити, що вся ця праця в порожнечу йде. Гниють години її життя і здоров’я в банках на запилених полицях моєї темної комори.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
