Настя знала, що я їм подарую на весілля квартиру, бо я те саме зробила для старшої доньки і купила їй квартиру та подарувала на весілля ключі, тому й синові так само пообіцяла, що куплю.
Але вже мені дуже не подобалося, як Настя себе веде з моїм сином. Розумієте, якось вони приїхали до нас, до весілля було ще пів року і тут Стасик сказав їй, щоб вона дала йому картку, бо він хоче купити для друзів подарунок, бо вони якраз мали після мене до них зайти.
– Чоловіче, – каже вона з усміхом, тут вже нема твоїх грошей, а є лише того, хто їх в руках тримає!
Наче то був жарт але так він мені в голові засів, що я не могла викинути це довгі місяці. Розумієте, Стас працює в офісі і він не заробляє аж так багато, але гроші має. Я ще підкидаю якщо треба щось дороге купити, як от подарунок для Насті, бо ж йому лише двадцять три роки, для мене це зовсім ще дитина, але раз захотіли женитися, то я хіба відмовляла?
Весілля теж було за мої гроші, бо ж я тут на заробітках їх просто з неба хапаю.
– Стасе, я проти такого шикарного весілля. Якщо Настя так хоче всього найкращого, то хай сама й оплачує. За моєї пам’яті, молода робила весілля завжди!
А хіба не так? Коли я виходила заміж за Василя, то мої батьки повністю все оплачували і у нас два тижні до дати, то була не хата, а виробничий цех – все парилося і варилося, молодий хіба помагав площадку ставити, а дружки і дружби прикрашали.
Але вже, хай буде. Я мусила приїхати перед самим весіллям аби заробити грошей на те весілля.
І так мені поведінка Насті на весіллі не подобалася, вона вела себе з моїм сином так, наче тепер вона має дозволяти йому робити кожен крок, а, коли щось не так, то вона йде.
А ще наречена дуже розізлилася, що я не подарувала квартиру на самому весіллі.
– Настю, – кажу я їй,- я не планувала, що ціни так підскочать та й на ваше весілля дуже витратилася, тому я все пам’ятаю і мені просто треба ще десь рік.
– І де ми той рік маємо жити? В орендованій?
– Я жила з чоловіком в обдертому гуртожитку і лиш тішилася, що ми разом, а ти не хочеш на орендованій квартирі?
– Так, не хочу! Ваш син не може на неї зробити, навіть на оренду!
– Ну, то роби й ти.
– Я ще себе шукаю! Чи я маю свій час згубити на роботі, яка мені не приносить ніякої радості?
Ви чуєте? Бо я оніміла.
Поїхала я на заробітки і через пів року дізналася, що Настя при надії. ця мене звістка засмутила, бо тепер вона синові ще буле говорити, що він на двох їх не заробить, я в тому була певна. Я так собі подумала, що життя не буде моїй дитині, але ж я пообіцяла купити власне житло.
Тому мені думка виникла така – куплю для онучки чи онука, щоб потім мені серце не краялося, коли вони розійдуться. А так буду знати, що в онука буде своя хата і може Насті трохи в голові проясниться, бо з таким гонором не знати, що вона ще надумає.
І ось приїхала я на хрестини і взяла онучку на руки… А вона така маленька, а вже з таким чорним волоссям… Розумієте, ми всі світлі, навіть Стас трохи й риженький, бо борода у нього така. Настя теж блондинка і мати її світла та й батько…
На хрестинах Настя на весь голос заявила, що бабуся має вже купити дитині квартиру, бо не гоже никатися їм по чужих хатах.
А мені тоді й вирветься:
– Добре, запишу на онучку, як тест зробиш.
Гості всі замовкли і тут таке почалося! В результаті мій син з нею не живе і тест вона таки не зробила. Ну хіба я в тому винна, що вона тест не захотіла зробити? Що тут такого, якщо дитина наша?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
