Відколи подруга розійшлася зі своїм чоловіком, я стала нервувати. Спочатку я думала, що мені все просто ввижається, що я себе накручую, але потім правда виявилася гіркою.
Ми з Оксаною однолітки і дружба наша пройшла садок, школу і інститут. Одна одній були свідками на весіллі і розлучила нас лише відстань і то не надовго, бо почали приїжджати одна до одної вже родинами. Не один Новий рік чи день народження ми провели разом.
Вірила я їй, наче собі.
І ось одного дня вона покинула свого чоловіка, взяла дітей і завезла їх до матері, а до мене приїхала для психологічного відновлення: згадування минулого під сумну музику та червоненьке.
Звичайно, що я подругу не відправлю в готель, а постелю їй у себе на дивані. І отак ми горювали кілька днів і подруга лишалася в мене вдома.
Я мусила йти зранку на роботу, а подруга лишалася досипати. І якось так співпало, що чоловік мій занедужав і теж залишився вдома. Я б нічого не запідозрила, кажу як є, але поведінка чоловік мене насторожила.
– Яно, а, коли твоя подруга поїде додому? Я розумію, що в неї складний період і так далі. але ж і ми родина, а не якийсь центр підтримки.
– Що ти такий черствий?! Правду Оксана каже, що чоловікам тільки одне на думці – вони самі. Вона ж моя подруга!
Я сказала йому, що моя подруга буде у нас стільки, скільки їй треба. До того ж, Оксана працювала медсестрою, то одразу взялася мені чоловіка ставити на ноги, а він хоч би подякував. Я ще її дуже перепрошувала за Ігореву поведінку.
– Та пусте, то ж звичайнісінький чоловік, – казала вона і сумно усміхалася. Мовляв, подруго, через кілька років тебе теж це чекає.
Ігор раптово вилікувався, але попросив мене ввечері не бігти в магазин, а зайти по нього на роботу.
Я приходжу. А він так поважно ставить переді мною диктофон. А там голос моєї подруги:
«Який же ти, Ігоре, ідеальний чоловік. а Яна твоя геть тебе не бачить та не розуміє. А є жінки, які готові для тебе на все, ти тільки під мигни і я зроблю все аби ти був щасливий…».
В іншому записі вона казала, яка я вже стала геть ні на що не здатна, що моя молодість пройшла і вже давно. Що я не дуже високої думки про нього в усіх сенсах, то нащо йому така дружина…
Записів було декілька і на всіх моя найкраща подруга намагалася показати, що вона буде просто ідеальною на моєму місці.
Я не знала, що робити і що казати, а Ігор запропонував її розіграти: він домовиться про зустріч, а прийду я.
Так і сталося, подруга раптово заспішила поїхати.
– У тебе чудово, Яночко, але вже мені пора й честь знати. Я вже майже як огірочок… Дякую за все !
В кожному слові я чула, як вона насміхається з моєї дружби.
Ігор обрав номер в дуже дорогому готелі і я постукала у номер, де мені відкрила двері Оксана. Вона була не просто при марафеті, вона блищала. Як нові лаковані туфлі, добряче витратилася і на одяг, і на стіл за її спиною.
– Когось чекаєш, – спитала я її.
– Так, – вона зухвало задерла носа.
– Ігор не прийде і казав тобі передати, щоб ти й ноги не ступала у наш бік. Я його в цьому теж підтримаю. І удачі!
Читайте також: – Доню, приїжджай негайно!, – тремтячим голосом сказала мама. Я зрозуміла, що сталося щось непоправне, лиш би не з татом
Я пішла геть, а Оксана вслід щось кричала, що я не так все зрозуміла. А далі перейшла на «так мені й треба».
Я йшла і не оглядалася, хоч мені було приємно чути, як вона знервується. Правда, мій чоловік номер не оплатив і замовив в нього багато різного й дорогого пиття та їжі. Ми сміялися, коли уявляли, які вона матиме очі, коли побачить рахунки. За все в цьому житті треба платити.
Фото Ярослава Романюка.
