Оксана жила зі своєю мамою. Їй було лише п’ять років, коли не стало батька . Мати виховувала Оксану сама. А ростити дитину одній – це завдання не з легких. Особливо якщо врахувати, що дівчинці дуже подобалося гарне життя, і вона звикла ні в чому собі не відмовляти.
На цьому тлі між мамою і донькою часті непорозуміння були. Надто вже Оксана тяглась до більш забезпечених людей. Ось і вийшло, що у дев’ятнадцять дівчина привела на світ донечку, але татко дитини накивав п’ятами разом зі своїми статками.
А через два місяці у Оксани не стало мами. Оксана залишилася сама. Не стало найріднішої людини, її підтримки і опори Було дуже не просто. Але їй допомогло те, що вона знала англійську мову і тому змогла знайти собі роботу репетитора.
А одного разу Оксана познайомилась з іноземцем. Красень, очей не відвести. Спочатку молоді зустрічались, а потім і жити почали разом.
Турок запропонував Оксані поїхати жити до Туреччини. Але з однією умовою: Оксана не забиратиме з собою свою дочку.
Оксана довго думала, але потім таки вирішила залишити дочку у подруги, а сама поїхала з коханим до Туреччини.
У подруги, Галини, на якій Оксана залишила “на кілька днів” доньку, також була дочка.
Так дівчатка разом і росли. Оксана надсилала гроші іноді, іноді дзвонила, але все ніби чужа. Там у неї було своє життя, і місця для доньки в ньому не було зовсім.
А одного дня повернулась в рідні краї. Чоловік знайшов молоду і гарну, а Оксані поруч з ним місця вже не знайшлось. До кого та подалась. Так, до доньки. Ще й сльозу пустила.
— Я й не пам’ятаю Вас! – сказала Арінка, якій на той час уже двадцять п’ять було. – Зовсім не пам’ятаю. Ми завше були чужими. Нехай так і залишається.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
