Знаєте, як це прозвучало… Не як грім серед ясного неба, а як ну щось таке буденне, що всі знають навколо, а я ні. І от зараз би мали всі завмерти, обернутися до тебе і почати сміятися.
– Навіщо тобі квіти у твоєму віці?, – спитав мене мій залицяльник Максим.
Ми якраз проходили повз бабусю, яка продавала квіти, видно, що польові і коштували вони небагато. Я подивилася на свого кавалера, на чудове надвечір’я, на квіти…
Я наче нічого не говорила, просто подивилася на Максима і той відповів на мій погляд:
– В мене карточка, але раз тобі так хочеться цих квітів, то купи. А я тобі потім гроші на картку перекину. Та й що за романтичний припадок? Мені здається в твоєму віці ти вже не маєш на таке реагувати.
Отже, мій вік був, всього-навсього, сорок один рік. За плечима шлюб в якому я нічого не хотіла, крім як радувати свого коханого смачними стравами та домашнім затишком. Але цього виявилося для нього мало і він пішов до іншої.
Тоді я довго ліпила себе докупи, дізнавалася чого я хочу від життя, багато працювала, багато разів плакала і нарешті була в тому стані, коли хочеться бачити біля себе людину, яка буде подобатися, буде підтримувати і любити.
Проте, таких було дуже мало і я твердо для себе вирішила, що не поведуся більше на самотність і твердо буду з чоловіком, який буде мене любити і розуміти.
І ось черговий кандидат на мою руку і серце, який вважає, що жінка після сорока дуже багато повинна: сама на себе заробляти, мало хотіти, ще менше говорити і висловлювати власну думку.
– Розумієш, Інно, жінка в твоєму віці має сісти в останній потяг, тому має свою планку вимог дуже сильно знизити. Я теж не молодий, але я можу собі вибрати жінку й на двадцять років молодшу. Можу, але не хочу.
Звичайно, не хоче, адже молода дівчина може й може дуже сильно кохати обранця, але потім вона стає все розумніша і розумніша і з віком не буде мовчати.
А чому я пішла з Максимом на побачення, попри те, що знала про його такі вимоги – я хотіла остаточно викреслити його зі списку можливих кандидатів. Розумієте, хоч я й думаю про себе, що вже я знаю життя, але безсонними ночами з’являється та розпачлива дівчинка з велетенським годинником і будить мене для того аби я ще раз передивилася свої вимоги і вже та негайно писала якомусь Борисові з мольбою про зустріч.
Тому я маю відправити Максима в список «Ніколи! Нізащо!» просто з чистою совістю. Ми повечеряли в ресторані, де я мала заплатити за себе, бо кожен має платити за те, що їв та пив. Далі пішли прогулятися по місту, де й натрапили на цю бабусю з квітами.
Я вирішила, що куплю букетик, бо маю настрій і можливість. Максим засопів, що бабці друть, як в модних квіткарнях.
– Я втомилася і їду додому, – сказала я йому.
– Тебе провести?
– Ні, це ж таксі навпіл ділити, а потім назад, – сказала я з іронією, але Максим її не зрозумів.
– Тоді до завтра.
Я їхала в гарному настрої і розуміла, що він у мене не завдяки присутності Максима, а всупереч.
Вдома мене чекав котик з яким ми засіли за серіал. Вечір пройшов просто чудово.
І от я думаю: навіщо тоді стосунки? Все я роблю для себе сама – настрій, красу, достаток і майбутнє. Якщо чоловік хоче бути зі мною, то він має мені додавати всього, а не забирати.
Тому Максима я внесла в список «Ніколи! Нізащо!» і заблокувала його номер. Хоч щось корисне від нього в цьому житті – це певність того, що він не для мене. Може. Якась знайдеться жінка, якій він підходить. Я бажаю йому таку знайти.
Фото Ярослава Романюка.
