— Я намагаюсь зрозуміти, – почав сват після п’ятого тосту, – Заради кого і чого, ви , свахо, на світі живете. та не смикай ти мене за рукав, – відмахнувся від дружини. – От ми спокійні. совість у нас чиста, останнє дитині своїй віддаємо. Ну а ви? Як можете спати спокійно у цих хоромах, знаючи, що ваш син квартиру орендує?
Так склалось життя, що у свої сорок років я залишилась просто неба із 10 річним сином. Жили ми із чоловіком у домі його матері, а коли він собі іншу знайшов, то й виставив нас не пошкодувавши і сина єдиного.
Тоді ще мама моя була жива і в силі. то ми із нею сіли, обговорили все і вирішили, що я їду за кордон заробляти на власну квартиру. Інших варіантів не було, адже жила мама у кімнаті гуртожитку, там і я виросла. Ще вдвох там можна розміститись сяк так, а для трьох місця просто немає. та й ділити ванну і вбиральню із сорока незнайомцями теж не дуже приємно, принаймні я звикнути до цього ніколи не могла.
Може у кого і швидше виходить, а от я витратила п’ятнадцять років на те, аби все ж заробити на ось цю мою омріяну квартиру. Придбала невелику двокімнатну. Зробила справді хороший ремонт і заселилась жити не вірячи своєму щастю.
Скажу вам одразу, що оті заробітки просто так мені не минули. Бабуся. яку я доглядала, хоч і не мала великої ваги, але в мене нині великі негаразди зі спиною. Інколи і встати не можу. Ото така вартість євро та оціх чотирьох стін. Так по-маленьку і дибаю, ще й на роботу ходжу консєржем, аби сину не бути обузою, адже пенсія у мене мінімальна, не пороскошуєш.
А син мій одружився п’ять років тому. Нині він тато двох прекрасних донечок, живуть вони окремо – орендують квартиру. Я їм допомагаю, як можу: кімнату в гуртожитку мамину здаю. а гроші сину перекидаю на картку. Хай на п’ять тисяч, а все ж менше за оренду платити.
Знаєте, у мене і з невісткою і зі сватами відносини завжди були рівними. Не було у нас ні непорозумінь великих, ні любові між нами гарячої немає. Чисто родинні стосунки, але на відстані. Я в душу не лізу і в їхню сім’ю теж не втручаюсь. Він уже не дитина, хоч і досі мій син.
А це, коли мені ювілей був – 70, прийшли на свято мої свати і ще кілька запрошених гостей. Гарно ми сиділи, гомоніли, багато згадували, фото передивлялись. ну ніщо не віщувало того, чим оті посиденькі врешті завершились.
Після п’ятого тосту раптом сват мій вирішив усі крапки над “І” поставити. Починає:
— Я намагаюсь зрозуміти, – почав сват після п’ятого тосту, – Заради кого і чого, ви , свахо, на світі живете. та не смикай ти мене за рукав, – відмахнувся від дружини. – От ми спокійні. совість у нас чиста, останнє дитині своїй віддаємо. Ну а ви? Як можете спати спокійно у цих хоромах, знаючи, що ваш син квартиру орендує? Ні ну от я не можу зрозуміти, як можна жити у двох кімнатах і кахелі, мати щей у власності кімнату у гуртожитку і досі сину своєму не допомогти із житлом?
Далі почав він свою родину у приклад ставити. Мовляв, от живуть вони у селі, все що виростили все для доньки, для її сім’ї. Але хай би скільки не трудились вони, а от квартиру придбати навряд зможуть і за три життя:
— Чому не продасте оцю квартиру і ту кімнату і не придбаєте собі яку маленьку однокімнатну, але не в столиці? Тоді б і син ваш мав би змогу як мужчина, привести сім’ю у власний дім.
Він говорить, сваха червоніє. а невістка і син мовчать і на мене дивляться. І тут я починаю розуміти, що та розмова не від перехилених келихів розпочата, вони це обговорювали між собою і не раз.
Я попросила свата підняти цю тему, як будемо на одинці, адже просто не знала, що мушу казати. Кому пояснювати, що не в моєму віці і не при моєму здоров’ї житло міняти і все з нуля починати. Ну які переїзди? ну правда?
З сином поговорила уже після свята і почула приблизно таке:
— Я тебе не засуджую, мамо. Я ж розумію, що в кожного своя правда і кожен живе, як вважає за потрібне.
Я й сіла після відповіді такої. Тобто він зі сватом згідний? Він теж не розуміє, як це я досі можу “спати спокійно”?
Знаєте, я вже й сама оце замислилась, а може то я егоїстка?
Я тут не права? Скажіть на милість.
30,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
