Я навіть не хочу подругам розказувати про те, що зі мною сталося, б знаю, що вони тільки втішаться

Адже я завжди трималася серед них найкраще і тому не здивувалася, коли в ресторані досить молодий чоловік почав мені виявляти знаки уваги.

Якби я тільки знала.

Я не виглядаю на свої сорок з хвостиком, піклуюся про свою зовнішність і насолоджуюся життям загалом. Для подруг я завжди була прикладом незалежної жінки, яка не буде терпіти погане ставлення чоловіка.

Коли мій почав дивитися на сторону, то я його за двері, а сама і схудла і загалом стала щасливіша себе почувати. Є купу часу на все, чого душа бажає, а діти вже дорослі.

Час від часу зустрічаюся з подругами в кафе і бачу, як на мене поглядають ще молоді чоловіки, а подруги аж зеленіють.

– Дівчата, – кажу їм, – ви б так само виглядали, якби не крутилися навколо своїх чоловіків. Подумайте про це.

І ось я така вся незалежна та самодостатня вирішила зробити собі «вечір пригод», як я це собі називаю. Раз в кілька місяців я роблю собі гарну зачіску, гарно одягаюся і йду в ресторан.

Сиджу така вся гарна за столиком і ні-ні та й якесь знайомство заведу. Я б могла з таким самим успіхом сидіти в мережі в халаті і з чіпсами, але для кого я тоді цю фігуру бережу? Я маю себе показати і маю що показати.

І ось в один з таких вечорів я така вся сиджу загадкова, коли приносить мені офіціантка вишукану страву і каже:

– Це від отого пана біля вікна.

Я глянула і мені аж очі загорілися, чоловік був молодим і гарним. Я кивнула на знак подяки і взялася смакувати стравою. Вона була дуже смачна.

Далі так само офіціантка приносить ще одну, так само від того чоловіка, далі десерт і каву.

Я хоч і міняю ресторани, але ціни приблизно знаю і розумію, що ці страви недешеві. Я вже мрію про те, що за кавою чоловік до мене приєднається і ми нарешті почнемо знайомство, аж тут оглядаюся, а його нема…

Ну, нічого, може, вийшов.

А тут з задуми мене виводить офіціантка:

– Ось ваш рахунок, пані, якщо ви більше нічого не будете замовляти.

Я машинально взяла листочок і мало не скрикнула – п’ять тисяч гривень!

– Але я не замовляла все це, – кажу я.

– Але того пана вже нема, ви з’їли, ви й платіть.

Я не могла прийти до себе, що відбувається. Хвилину тому я була цікава жінка, а тепер треба пів зарплати лишити?

Прийшлося розрахуватися, бо я не хотіла скандалу, бо як ще колись прийду сюди, то маю мати лице.

Я хотіла ще раз прийти, щоб знову зустрітися з тим чоловіком.

І така нагода мені випала.

Я прийшла через тиждень і побачила того самого, серце мені гупало в горлі, я вже хотіла підійти, коли побачила ту сцену: офіціантка показує на нього пальцем якійсь дівчині, а той киває їй головою і усміхається.

Я остовпіла. Вирішила поспостерігати і побачила, як офіціантка несла і несла їжу, а потім той чоловік просто встав і пішов.

Я не розумію, що взагалі відбувається? Якщо він хотів з мене пожартувати. То хай, але ця молода жінка була гарна, але все одно сама мала розплатитися за все. Як ви гадаєте, що це було?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page