Я не бачилася з донькою десять років і не спілкувалися, від тієї розмови ні разу. Про її життя мені доносили плітки, але я й без них розуміла, що від того дня ситуація у неї лиш погіршувалася. Дехто на мене казав, що то я доньку від дому відвадила, що через мене вона не має куди вернутися… Ось самі посудіть чи все я зробила, щоб життя у моєї дитини склалося

Я вийшла заміж за Тараса з невеликої любові, але була йому вірна і робила навіть більше, ніж належало, щоб наше життя було чудовим. На світ з’явилася Ольга і я літала на крилах, я була дійсно щаслива. Так минуло десять років, а тоді не стало чоловіка. Я не могла повірити, що таке зі мною відбувається і я в чужому селі залишилася з дитиною. Свекруха мене й до того не жалувала, а тепер і взагалі сказала, що якби я була добра жінка, то жив би її син.

– Так ти його гляділа, так про нього піклувалася?

Я не знала, що казати, думала, що їй перейде, але де там, навіть з онучкою не хотіла сидіти, щоб я на роботу вийшла. Прийшлося мені її возити в місто в садок, а самій бути на роботі і так само забирати і везти додому.

Дуже було тяжко, особливо, коли вона щось з садка приносила, тоді я брала її на роботу і вона гралася в підсобці.

Потім ще біля хати робила і то не знала на чому стою, чи не пожене мене свекруха і звідти. Робота була так аби мати за що кусень хліба купити, всім тоді було скрутно, але в когось хоч якась підтримка була, а у нас нікого.

Легше стало, коли вже в школу пішла, то мені було й на руки легше і я могла брати ще якусь додаткову роботу. Так я й назбирала Ользі на навчання. В усьому собі відмовляла, краще їй купити обновку, ніж мені.

Отак і вийшло, що в свої тридцять вісім я виглядала, як шістдесятирічна.

Пішла Ольга в інститут і гарно вчилася, я дуже за неї раділа, але далі з нею трапилося кохання.

Вона мені нічого не розказувала, але люди донесли, що не вчиться вже вона, а в ресторані офіціанткою працює. Мені аж волосся на голові стало, яка офіціантка, якщо у неї така розумна голова? Я тоді поїхала до неї і застала її на роботі, фартушок вже добряче випирало.

– Ти чого прилізла?, – кинулася на мене донька, – Хочеш подивитися, як я стаю на тебе схожа? Бачиш добре?

– Доню, то все можна поправити. Поїхали додому, я буду дитину глядіти, а ти довчишся.

– Кому те навчання треба? Я не хочу все життя за копійки гибіти, як ти! Я хочу вже жити!

– Ти будеш, я тобі допоможу…

– Ти? Мені? Ти себе бачиш? Та я все життя тебе сторонилася, а ти й далі лізеш зі своєю допомогою? Так низько я не впаду!

Я не знаю, як дійшла до автобуса. Сусідка побачила мене на лаві і так в автобус завела, а далі й додому завела та в ліжко поклала. Певно, вона сказала свекрусі, бо та прибігла одразу і давай мені ще сіллю посипати.

– А я казала, що ти все навколо сплюндруєш! Вже й донька твоя твоїм шляхом йде!

Мені тоді здавалося, що важкі камені гупають по мені. На наступний день знову прийшла сусідка і так якось мене вона до життя вернула, а тоді й брата свого привела:

– Олеже, поправ їй трохи двері, бо не відкриваються добре.

– Не треба, Валю, тут вже нічого тій хаті не поможе.

– Та впаде колись на тебе.

– Хай.

Але Олег приходив і щось вічно гупав та пиляв, вже в мені прокинулася господиня, бо як так, що чоловік голодний.

І отак я йому й розказала, що нічого свого не маю, чужа тут я і не знаю, де себе діти.

– То ходи до мене жити, – каже він, – жінка моя поїхала за кордон і каже, що не вернеться до такого злидаря, вже квартиру собі купила, а ти жінка добра та й якось проживемо.

Ми розписалися, бо я не хотіла аби я була ніхто і Олег підтримав таку ідею. Живемо добре, не в розкошах, але для мене, то вже краще, ніж в старій хаті. За доньку серце не раз боліло, але вона сама має прийти до якоїсь думки дійти. Недавно вона приїхала до моєї свекрухи з дитиною і та вже по селу носить, що я доньку на штани проміняла. То після моєї розповіді – можна так думати? А ще думаю чи першою піти до неї чи не чіпати її, як ви гадаєте?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page