Думаю, що всі так роблять, як і я – намагаються знайти таку пораду, яка просто одномоментно змінить життя, відкриє очі на його сенс, навчить як себе цінувати, як відстоювати… Аж тут натрапила на таку, що реготала до сліз, хоч там було написано, наче й дуже мудру річ.
Але перед тим, як вам ту фразу озвучити, я хочу розказати, що таке моє життя: чоловік, діти і господарка. І все це я маю тримати, а дітей не заставляю до цього, бо надто шкодую, а чоловіка б заставила, та приходить такий з роботи, що хоч би роззувався, а не отак падав на ліжко.
На наступний ранок Микола божився, що більше не буде, просив розсолу і знову йшов на роботу, правда було затишшя на кілька днів. А далі знову те саме.
Я не розуміла. Чому інші чоловіки до жінок біжать додому, а мій ну просто ніяк. І я не скажу, що я гірша від сусідки Галі на вроду, а за її Петром можна годинник звіряти. Поки вона вечерю готує, то він біля дому щось та й зробить.
А мій ні, все на мої руки – коси, складай, нагружай…
І в хаті у мене чисто, і наварено, діти вже підросли та скоро покинуть рідне гніздо – живи і радій собі, але ж ні.
Я не вважаю, що в мої сорок дев’ять років, я маю до такого звикнути.
Не скажу, що до цього чоловік був просто ідеальним, але тепер це вже занадто.
І я отак собі шукаю відповіді – а що не так зі мною, що в мене таке життя?
І саме тоді натрапила на пораду, яка мене просто до сліз розсмішила і тепер ви зрозумієте чому.
Там писало: «Спитайте вашу половинку: «Як я можу зробити твій день кращим».
Я собі уявила, що каже мені Микола і зареготала.
Ото б прийшлося бігти в магазин до Мані та брати на бороду… Оце б я його змінила, оце б життя в нас почалося, вже все йому б на дім приносила. Для нього дійсно було б не життя, а рай.
Я отак посміялася, а далі й думаю, – а давай я його спитаю, то ще буду мати сміху, що й онукам, як анекдот розказуватиму. А що у мене в житті за радість?
Встав він зранку добре, бо увечері прийшов нормальний. От я поставила сніданок на стіл та питаю:
– Миколо, я можу щось зробити таке, що зробить сьогоднішній день для тебе чудовим?, – питаю, а сама вже й відповідь уявляю, але, як то кажуть, щось пішло не так…
– Ти чого? Ти хочеш до мене причепитися знову зі сваркою?, – насупився він.
– Ні, я серйозно питаю. Якщо у тебе є таке прохання, то я це зроблю.
– Як же ти мене достала!, – обурився він і пішов не доївши.
Я була здивована, адже я очікувала зовсім інше.
Ввечері він знову прийшов, як завжди.
На ранок, я вирішила повторити своє запитання і він сказав:
– Так, дай мені розсолу і більше нічого не говори.
Я виконала це прохання і не читала йому моралі, а зайнялася своїми справами, адже їх у мене дуже багато.
Хоч ввечері він прийшов нормальним і якось дивно на мене дивився, але я це пояснила тим, що він завжди не має сили на продовження банкету.
На ранок я знову його спитала, що я можу зробити аби його день був кращим. Він довго думав. Але лиш буркнув:
– Нічого, – і пішов на роботу.
Я питала не лише його, але й себе – що я можу для себе зробити, аби мені було краще.
Звичайно, що менше втомлюватися. А тому – менше працювати по господарству. Тоді вже я взяла дітей в обороти.
Так, я їх жаліла, але вони мені щось велике допомагали робити – чи садити, чи возити. А тут я почала й дрібне роздавати – ти трави накоси, ти малини позбирай…
Аж серце мені радіє!
Микола до хати, а я й не стомлена роботою та не зриваюся на ньому.
Не скажу, що вже я маю стовідсотковий ефект від Миколи, але від себе точно маю – я дозволила собі купити дещо в магазині, про що дуже мріяла, але все шкодувала на себе грошей. А сьогодні купила – ну просто мало на крилах не літаю. Та багачі таких емоцій на Мальдівах не мають, як я від свого комплекту…
Не така вже й погана порада, просто треба правильно те питання задати.
Фото Ярослава Романюка.