І це ще я дізналася на початковій стадії, наче все почалося через те, що син їхній не чистить ввечері зуби. За версією доньки, скінчилася зубна паста, яку Миколка любить і вона дозволила дитині зуби не чистити. А тут вже голос подав Іван і сказав, що раз попустить і вже йди до стоматолога та давай купу грошей на пломби. І начавив дорослої пасти. Дитина тільки щітку в рота і в сльози, бо язичок пече, а той каже. щоб не вигадував і чистив.
Моя Віта стала на захист сина і витерла ротик і сказала чоловікові, чи він вдоволений тим, що натворив.
– Ми б спокійно собі подивилися фільм та лягли спати і завтра я б купила ту пасту. А так дитина на тебе ображена, мені ти нерві зіпсував своїми зауваженнями. Що ти зробив доброго?
А тут вже Іван не стримався і почав казати, що вона завжди так до всього байдуже ставиться, а йому потім все це виправляти і гроші його йдуть на це великі.
І ось на такій дрібниці вони надумали, що вони геть один одному не підходять і їм треба розійтися.
Знаєте, від почутого у мене аж очі на лоба полізли. Та я можу прийти з городу і впасти на ліжко, обгорнувши ноги якоюсь ганчіркою, бо сили не маю їх помити. Якби мій Степан так до цього ставився, то ми б і господарки не мали, бо я б те робила, що за щораз купалася у ванній. Я б не везла отакенні сумки до доньки аби їм допомогти.
– Бо вони не мають ніякого клопоту, – каже мені мама.
І я їй вірю. Нема нічого їм на голові, крім того, як один в одному недоліки вишукувати. Але що ж робити?
Я з донькою говорила та переконувала, але вона каже, що ще такого собі знайде.
– А як же син?, – питаю я.
– А що? Йому лише сім, яка йому різниця, кого батьком називати? А як той не буде зуби заставляти чистити, то він ще й його любитиме більше, ніж рідного, – гірко сказала донька.
Мій зять і справді має непоступливий характер, але ж він не має шкідливих звичок, старається все для сім’ї. Але що тут скажеш?
Тоді я вирішила, попросити Івана нам помогти в селі, якраз погріб копали, то треба було підсобити. А там знаєте – те прибити, перенести, накидати, перекидати і так, що ледве Іван з тією зубною щіткою в ванній не засинав, а якось я побачила, як він просто змінив шкарпетки на чисті і так влігся спати. От, що таке – сили нема, а не язиком теліпати.
Побув він у нас так тиждень, бо якраз взяв відпустку та й вернувся додому, бо донька на роботі була і до нас лиш на вихідні приїхала.
– Іване, приїдь ще на пару днів, щоб вже все довершити, – каже я йому по телефону, а сама усміхаюся на його бурчання, мовляв, теща і донька спокою не дають.
І якось між ними все затихло. А що? Я сама все намагаюся зробити, зі шкіри пнуся, аби зятя лишній раз не турбувати, а він он на що має охоту. А так хай знає, що таке праця і для чого в родині чоловік.
А тепер я так роблю – якась робота, все, любі, до мене працювати. нема чого там вилежуватися, а я потім ноги не маю як помити, бо й спину не зігнути. І стало всім добре, а я ще собі й дивуюся – чого я раніше так не робила? Все хотіла бути доброю тещею, а що в результаті отримала?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота