Це вже зараз я собі так ту ситуацію пояснюю, що то я все робила через те, що так собі самооцінку підвищувала, адже он який красень до мене вернувся. Але тоді я була певна, що то щось пороблено, бо тільки я в нові стосунки, як в ту ж секунду телефонує Коля і просить з ним поговорити.
– Оксано, ти розумієш, чомусь так виходить, що тільки ти одна мене приймаєш таким, який я є, я іншої такої не можу знайти…
І лишаю я його в себе, а він через кілька днів знову йде до іншої.
– Вибач мені, ти кинула заради мене хлопця, а я з тобою так. Але я не можу інакше.
Так і чую, що ви б уже раз і назавжди покинули його, але я не могла.
Ми зустрічалися ще зі школи, я його знала, як саму себе, ми навіть планували одружитися, але потім Микола пропав, через місяць вернувся з дівчиною і сказав, що то його дружина.
Він знав її всього місяць і вирішив одружитися, а ми з першого класу разом і ще п’ять років поза школою, але не я його дружина.
– Не для того я тебе ростила аби ти через якогось життя своє так під укіс пускала. На себе все одно, то про нас з батьком подумай, – не витримала тоді мама.
І я взялася за голову, пішла працювати, навіть премії отримувала за гарну роботу. Але через рік у мене на порозі Микола, що він кинув дружину, бо вона не я.
Я навстіж відкрила йому двері і серце. Але щастя тривало не довго, бо за кілька місяців він полюбив іншу.
Я була розгублена, але трималася. Навіть через якийсь час знайшла хорошого хлопця, з яким планувала створити сім’ю, але тут знову Микола. І я вибрала його.
Після того, як Микола зник, то я пішла перепрошувати Юрка, але він сказав, що як людина покинула, то, значить, не потрібна. Але до мене не дійшло.
До тридцяти п’яти років я старанно відкривала свої двері для Миколи, бо я – його прихисток, тиха гавань, де він може бути собою, його рідна людина, його споріднена душа…
В той період від мене відвернулося багато рідних людей, мама не спілкувалася зі мною, зрідка телефонував хіба тато.
То був день, коли Микола пішов і я йому написала: «Я люблю тебе. Хочу аби ти знав про це».
Через кілька хвилин прийшла відповідь: «Дякую, доню, ми з мамою безмежно тебе любимо і хочемо тобі лише добра».
Я не тому відправила слова любові. Вірніше, нарешті я відправила слова любові тому, хто її вартий.
Моє життя налагодилося, але найбільшою приємністю було бачити, як дивується Микола, що я не впускаю його до свого життя.
Заради такого варто було все змінити.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
