fbpx

Я не заперечую, що між нами двадцять років тому була така розмова, але з якого дива зараз я маю віддавати їй чоловіка? А Алла має на це іншу точку зору – мовляв, він завжди її любив і от вона тепер згодна здійснити його мрію

Ми з Аллою були найкращими подругами, проте, мама моя була проти такої дружби.

– Доню, ти біля неї ніколи собі хлопця не знайдеш! На її фоні ти виглядаєш блідою, якби ти дружила он з Софією, то ситуація була б зовсім іншою!

Справді, я була білявою ще й з веснянками, а подруга чорнява, кароока і усмішка сяюча. Але я любила Аллу і дружила з нею, бо ж якщо кохання справжнє, то воно мене все одно зустріне.

Алла, як то водиться, перебирала кавалерами і був у неї Денис, він мені дуже подобався, але раз подруга його обрала, то я й не посягала на її. Гуляли вони десь пів року, а потім їй стрівся набагато кращий кандидат і вона мені тоді й сказала ті слова, які тепер пригадує:

– Олю, закрути з Денисом, бо у мене такий кавалер, а він набридає! Ну, будь подругою!

Мене двічі просити не треба було. Денис одразу здогадався, що Алла щось крутить, тому так само вирішив, що раз так, то й він знайде з кимось щастя, а тут я під боком. Алла вискочила заміж і ми з Денисом подали заяву. Я була на сьомому небі від щастя, але мама моя бідкалася:

– Дитино, то не добре, коли любиш лише ти…

– Мамо, він хороший, він мене берегтиме.

І мої слова підтвердилися, і на жаль, мамині. Денис мені за наше життя слова кривого не сказав, але й щирої радості та любові не дарував.

Я вірила, що рано чи пізно його серце відтане, адже у нас двоє дітей і я ніколи не завдаю йому клопоту, а, навпаки, роблю все для того аби йому було в родині тепло і затишно.

Я підтримувала чоловіка в усьому, не критикувала і не вимагала для себе надміру. Ми обоє працювали і доробилися до власного житла, машини, дітей вчимо. Все у нас в родині рівно і чим це не щастя?

І ось вернулася в наше місто Алла після стількох років і знайшла мене та запросила на каву. Я була дуже рада її бачити, обійняла і радо її слухала.

Вона розказувала, що чоловік не виправдав її сподівань, дітей у них не було, а тепер він знайшов собі іншу, яка була від нього при надії. Майно ділили довго і нудно і тепер вона вернулася в місто дитинства і місто сили.

– Хочу все почати з початку, вернути назад те, що мало бути моє, розумієш?, – спитала вона мене.

– Звичайно, що рідний дім вертає сили, – підтакувала я, – тут тобі все знайоме і рідне, ти будеш тут щаслива.

– Ні, ти мене не зрозуміла, Олю, я хочу вернути собі те, що тобі тоді віддала.

– Я нічого в тебе не брала, – я не пригадувала, щоб вона мені щось позичала.

– Дениса я хочу вернути. Я ж знаю, що він за мною всі ці роки сохне і всі мої фото вподобує, вітає мене з днем народження. Так, що, подруго, без образ, але покористувалася і досить.

Я була приголомшена, бо не знала, що Денис всі ці роки це робить. Вона його покинула, а він досі чекає…

– Якщо так, то забирай, – сказала їй одне, хоч думала зовсім інше, – Але ти вже мені точно не подруга.

Та лиш зареготала і під цей звук я йшла додому. Що я могла зробити? Вчепитися в його ногу, молитися?

В той вечір чоловіка дуже довго не було і я знала, де він і з ким. Я думала, куди піду я, чи він вибереться до неї? Як сказати дітям? Мама скаже, що це було прогнозовано…

В таких думках і рипнули двері і на порозі стояв чоловік. я пильно на нього дивилася, але нічого не могла прочитати на його обличчі.

– Розігріти вечерю?

– Ні… Олю, а давай поїдемо десь відпочити? Ми ніколи нікуди не їхали, все щось чекали? Я чекав… Ти мені вибачиш за моє чекання?

Я міцно-міцно його обняла. Так, варто було дочекатися, коли він мене покохає!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page