Розлучилися ми з чоловіком через іншу. Не вважаю, що вона повністю винна, але клинці до чоловіка Дарина підбивала дуже активно, знаючи, що він одружений і має дитину. Ну, Юрко і поскакав до неї.
Взагалі, якщо по правді, то ми обоє з ним винні у цьому розлученні. Я вічно скиглила, що така бідося з маленькою дитиною, а йому було складно, що мені складно і я не справляюся. Ну, загалом поводились у шлюбі, як діти.
Розлучилися. Юра переїхав жити до Дарини. Минув рік. Ми з ним налагодили стосунки, почали нормально спілкуватися, спільна дитина ж.
Юра щоразу частіше почав засиджуватися допізна після того, як приведе сина додому. Останні два рази взагалі залишився ночувати. Звісно, що нічого не було, але його дівчина сприйняла це як мою особисту відплату їй.
Пише мені сотні повідомлень про те, що я намагаюся забрати у неї чоловіка, що просто я нікого не змогла знайти і лізу до них. Так смішно про лізу, чи їй таке мені писати.
Але на неї мені все одно. Річ в іншому. Просто мені справді прикро і сумно, адже розумію, що могли б бути гарною сім’єю із чоловіком, але не зберегли одне одного.
Ось він знову залишився на ніч. Я сиділа у вітальні, намагаючись зосередитися на чомусь іншому, але думки самі поверталися до нас. Я не знала, чому Юра знову тут. Він спав в іншій кімнаті, але відчуття було таке, наче ми знову родина, хоч і дуже крихка. Смішно, як таке може статися після всього, що ми пережили.
Моя свідомість запитувала мене: “Чи можеш ти дати цій людині другий шанс?” Але відповідь не приходила. Я бачила, як він дивиться на мене, коли ми говоримо про нашого сина, і це змушувало мене думати про ті часи, коли ми були щасливі. І водночас я знала, що не можу просто так забути все те, що нас розлучило.
Бачу по ньому, що і він теж шкодує. Але нарубали дров, як кажуть. Не знаю як мені вчинити, й іншого не уявляю поряд із собою та й з Юрком навряд чи вже зможу жити.
Дивлюся на свого сина і розумію, що ми все одно маємо продовжувати рухатися далі, навіть якщо це означає залишити минуле позаду. Можливо, колись ми зрозуміємо, що це був не кінець, а лише новий початок. Можливо, життя дасть нам другий шанс, і ми зможемо збудувати щось нове, краще, ніж було раніше.
Що скажете?